#поезія на тобі були сині сандалі. кіт нитками стирчав із піжами. ти стояв перелякано в залі і тулився в спідницю до мами. у садку на обід була юшка, три цукерки та груша печена. вихователька дмухнула в вушко: «подивися, який наречений»… на тобі був піджак та краватка, ти стояв на лінійці з букетом. ми стояли у різних тридцятках, ми навчались в своїх кабінетах. поруч - тільки на дошці пошани: я - за спорт, ти - за гарні оцінки. якось ти поділився віршами і зробив власноруч валентинку… ти проходив повільно під домом. під джинсовкою – светр-водолазка. поруч хтось… це напевно знайома? відпусти її руку, будь ласка. я тоді вперше випила пиво – «ну й котися, диви яка цяця!» поцілунки - не так і важливо у легкі, безтурботні сімнадцять!.. на тобі був піджак і краватка, а з кишені виднілася квітка. в паспортах ще волога печатка, по боках - два усміхнених свідка. в нас квартира з маленьким балконом: шафа з книгами, килим і ліжко. того року були закордоном. нещодавно знайшли собі кішку. на тобі було сіро-зелене, чорні берці, червоні шеврони. над вокзалом літали сирени, пасажири сідали в вагони. в мене ніби не стало емоцій – лиш уривки загального стану. ти змішався із натовпом хлопців і розтанув. розтанув. розтанув… я вся в чорному. друга річниця. я не знаю, як рухатись далі. кішка треться мені об спідницю і ховається носом в сандалі. 📝Дар'я Лісіч