#історія #факт Сповідь за крок до гільйотини: остання записка Шарлотти Корде. 🕯️ Велич у фанатизмі 17 липня 1793 року небо над Парижем затягнуло важкими хмарами, ніби сама природа готувалася до кривавого спектаклю. У камері в’язниці Консьєржері молода жінка з Нормандії, чиє ім’я за кілька днів до того ніхто не знав, дописувала листа. Шарлотта Корде, вбивця «Друга народу» Жана-Поля Марата, готувалася до зустрічі з «національною бритвою». Мало хто знає, що Шарлотта не була простою фанатичкою. Вона була правнучкою великого драматурга П’єра Корнеля. У її жилах текла кров тих, хто оспівував честь і обов’язок, і своє вбивство вона сприймала як античну трагедію. Вона вірила, що, встромивши ніж у груди Марата, який гнив у своїй лікувальній ванні, вона вбиває не людину, а сам терор. 🖋️ Забута деталь ешафоту Приватна історія Шарлотти — це історія вражаючого спокою. Коли до неї прийшов художник Жан-Жак Оер, щоб написати її портрет перед стратою, вона не лише погодилася, а й почала давати поради щодо композиції, аби її образ зберігся для нащадків гідним. Але найінтимніший момент стався вже на самому ешафоті. Кат Сансон, готуючи дівчину до страти, хотів закрити їй очі, але вона відмовилася. Коли ніж впав і помічник ката підняв відрубану голову за волосся і вдарив її по щоці, очевидці заприсяглися: обличчя Шарлотти спалахнуло гнівом, а на щоках з’явився виразний рум’янець. Ця фізіологічна загадка того часу породила безліч суперечок про те, чи живе свідомість у голові після відокремлення від тіла. 🩸 Ціна омани Шарлотта Корде вбила одного тирана, сподіваючись зупинити ріки крові, але замість цього спровокувала ще лютіші репресії. Вона стала жертвою власної ідеалізованої уяви про справедливість. Її приватна драма полягала в тому, що вона померла з посмішкою на вустах, переконана, що врятувала Францію, тоді як насправді вона лише підкинула дров у багаття великого терору. ⚖️