#поезія
Він хотів ту, яку не можна

Він хотів ту, яку не можна,
Ні з серця вирвати, ні в голові лишити.
У мріях вся була його частинка кожна,
Яку хотів безмежно так любити...

Її волосся ніжно лиш вдихати,
Цілунки дарувати, щоб мурАшило...
І ночі й ранки з нею зустрічати,
І ні, не спати, а кохати, щоб віднОсило...

І тишину на двох, і крики, щоб заводили,
Цілунками заставили замовкнути...
Ті очі й голос з розуму лиш зводили...
Він так хотів її...на мить бодай обняти..

Обняти і сп'яніти, лиш від запаху,
Від дотиків, від шкіри, що мов атлАсна...
І ніжити її солОдко, завмираючи на вдИху,
На видиху із нею завмирати...

Він хотів ту, яку не можна
Ні з серця вирвати, ні в голові лишити...

Тетяна Андреєва

#поезія Він хотів ту, яку не можна Він хотів ту, яку не можна, Ні з серця вирвати, ні в голові лишити. У мріях вся була його частинка кожна, Яку хотів безмежно так любити... Її волосся ніжно лиш вдихати, Цілунки дарувати, щоб мурАшило... І ночі й ранки з нею зустрічати, І ні, не спати, а кохати, щоб віднОсило... І тишину на двох, і крики, щоб заводили, Цілунками заставили замовкнути... Ті очі й голос з розуму лиш зводили... Він так хотів її...на мить бодай обняти.. Обняти і сп'яніти, лиш від запаху, Від дотиків, від шкіри, що мов атлАсна... І ніжити її солОдко, завмираючи на вдИху, На видиху із нею завмирати... Він хотів ту, яку не можна Ні з серця вирвати, ні в голові лишити... Тетяна Андреєва
Like
2
80переглядів