#думки З часом починаєш розуміти, не всі, хто поруч, є твоїми. Не всі усмішки щирі, не всі обійми теплі. І це не робить світ гіршим, це просто відкриває очі. Коли знімаєш рожеві окуляри, бачиш правду: люди приходять у твоє життя не просто так, але не всі приходять назавжди… Є ті, хто поруч лише тоді, коли ти сильний, коли можеш дати, допомогти, підтримати. Але коли настає час, коли допомога потрібна тобі, їх поруч уже немає. І тоді ти розумієш справжню ціну людських зв’язків… Ти більше не тримаєшся за тих, хто не тримається за тебе. Не ображаєшся, просто перестаєш чекати. Навчився мовчати там, де раніше виправдовувався, і йти там, де колись залишався з надією… Це не байдужість, це зрілість. Це усвідомлення, що спокій дорожчий за порожні розмови, а щирість, за кількість знайомих. І тоді поруч залишаються лише справжні: ті, хто не потребує від тебе вигоди, а просто цінує твою присутність. І саме з ними приходить тиша, в якій добре бути собою……