#історія #події
Уявіть собі грудень 1898 року. Київ. Візники настільки завзято сваряться через зимову багнюку, що це вже схоже на оперну арію, пахне свіжою випічкою та великими амбіціями Цукрових Королів. І тут — бабах! — на самому Хрещатику, в розкішній будівлі Міської думи, стається справжня цифрова революція ХІХ століття. Вводять у дію першу централізовану міську телефонну мережу. ☎️
Це вам не сучасний гаджет, що впізнає власника за поглядом. Тодішній апарат був солідною дерев’яною спорудою з ручкою, яку треба було крутити так натхненно, ніби ви намагаєтеся видобути електрику з варення. А на іншому кінці дроту вас зустрічав голос панночки-телефоністки. Ці дами були справжніми богинями київського Олімпу: лише вони володіли таїнством з’єднання штекерів і, за сумісництвом, знали всі міські секрети ще до того, як їх друкували в газетах. 👩💼
Задоволення це було, м’яко кажучи, елітарним. Абонплата кусалася болючіше за січневий мороз — близько 60 рублів на рік. За ці гроші в ті часи можна було купити невелике стадо вгодованих гусей або забезпечити себе пристойними обідами на кілька місяців. Тому телефон у Києві на зламі століть був не просто засобом зв’язку, а жирним, підкресленим золотом статусом. Перші п’ятсот номерів розійшлися між вершками суспільства, банкірами та державними установами швидше, ніж гарячі пиріжки біля Лаври.
Кияни миттєво збагнули: магія мідних дротів дозволяє пліткувати зі швидкістю блискавки, не виходячи з теплих капців. Саме в той день місто остаточно розірвало сонні пута провінційності та включилося в глобальний шум прогресу. ⚡️
Тож наступного разу, коли ваш смартфон замислиться над завантаженням відео на пів секунди, згадайте той героїчний 1898-й. Тоді для звичайного «Як справи?» треба було пройти через терни комутаторів та непохитну логіку пані телефоністки, яка тримала весь Київ у своїх тонких руках.
Уявіть собі грудень 1898 року. Київ. Візники настільки завзято сваряться через зимову багнюку, що це вже схоже на оперну арію, пахне свіжою випічкою та великими амбіціями Цукрових Королів. І тут — бабах! — на самому Хрещатику, в розкішній будівлі Міської думи, стається справжня цифрова революція ХІХ століття. Вводять у дію першу централізовану міську телефонну мережу. ☎️
Це вам не сучасний гаджет, що впізнає власника за поглядом. Тодішній апарат був солідною дерев’яною спорудою з ручкою, яку треба було крутити так натхненно, ніби ви намагаєтеся видобути електрику з варення. А на іншому кінці дроту вас зустрічав голос панночки-телефоністки. Ці дами були справжніми богинями київського Олімпу: лише вони володіли таїнством з’єднання штекерів і, за сумісництвом, знали всі міські секрети ще до того, як їх друкували в газетах. 👩💼
Задоволення це було, м’яко кажучи, елітарним. Абонплата кусалася болючіше за січневий мороз — близько 60 рублів на рік. За ці гроші в ті часи можна було купити невелике стадо вгодованих гусей або забезпечити себе пристойними обідами на кілька місяців. Тому телефон у Києві на зламі століть був не просто засобом зв’язку, а жирним, підкресленим золотом статусом. Перші п’ятсот номерів розійшлися між вершками суспільства, банкірами та державними установами швидше, ніж гарячі пиріжки біля Лаври.
Кияни миттєво збагнули: магія мідних дротів дозволяє пліткувати зі швидкістю блискавки, не виходячи з теплих капців. Саме в той день місто остаточно розірвало сонні пута провінційності та включилося в глобальний шум прогресу. ⚡️
Тож наступного разу, коли ваш смартфон замислиться над завантаженням відео на пів секунди, згадайте той героїчний 1898-й. Тоді для звичайного «Як справи?» треба було пройти через терни комутаторів та непохитну логіку пані телефоністки, яка тримала весь Київ у своїх тонких руках.
#історія #події
Уявіть собі грудень 1898 року. Київ. Візники настільки завзято сваряться через зимову багнюку, що це вже схоже на оперну арію, пахне свіжою випічкою та великими амбіціями Цукрових Королів. І тут — бабах! — на самому Хрещатику, в розкішній будівлі Міської думи, стається справжня цифрова революція ХІХ століття. Вводять у дію першу централізовану міську телефонну мережу. ☎️
Це вам не сучасний гаджет, що впізнає власника за поглядом. Тодішній апарат був солідною дерев’яною спорудою з ручкою, яку треба було крутити так натхненно, ніби ви намагаєтеся видобути електрику з варення. А на іншому кінці дроту вас зустрічав голос панночки-телефоністки. Ці дами були справжніми богинями київського Олімпу: лише вони володіли таїнством з’єднання штекерів і, за сумісництвом, знали всі міські секрети ще до того, як їх друкували в газетах. 👩💼
Задоволення це було, м’яко кажучи, елітарним. Абонплата кусалася болючіше за січневий мороз — близько 60 рублів на рік. За ці гроші в ті часи можна було купити невелике стадо вгодованих гусей або забезпечити себе пристойними обідами на кілька місяців. Тому телефон у Києві на зламі століть був не просто засобом зв’язку, а жирним, підкресленим золотом статусом. Перші п’ятсот номерів розійшлися між вершками суспільства, банкірами та державними установами швидше, ніж гарячі пиріжки біля Лаври.
Кияни миттєво збагнули: магія мідних дротів дозволяє пліткувати зі швидкістю блискавки, не виходячи з теплих капців. Саме в той день місто остаточно розірвало сонні пута провінційності та включилося в глобальний шум прогресу. ⚡️
Тож наступного разу, коли ваш смартфон замислиться над завантаженням відео на пів секунди, згадайте той героїчний 1898-й. Тоді для звичайного «Як справи?» треба було пройти через терни комутаторів та непохитну логіку пані телефоністки, яка тримала весь Київ у своїх тонких руках.
48переглядів