#історія #події Уявіть собі грудень 1898 року. Київ. Візники настільки завзято сваряться через зимову багнюку, що це вже схоже на оперну арію, пахне свіжою випічкою та великими амбіціями Цукрових Королів. І тут — бабах! — на самому Хрещатику, в розкішній будівлі Міської думи, стається справжня цифрова революція ХІХ століття. Вводять у дію першу централізовану міську телефонну мережу. ☎️ ​Це вам не сучасний гаджет, що впізнає власника за поглядом. Тодішній апарат був солідною дерев’яною спорудою з ручкою, яку треба було крутити так натхненно, ніби ви намагаєтеся видобути електрику з варення. А на іншому кінці дроту вас зустрічав голос панночки-телефоністки. Ці дами були справжніми богинями київського Олімпу: лише вони володіли таїнством з’єднання штекерів і, за сумісництвом, знали всі міські секрети ще до того, як їх друкували в газетах. 👩‍💼 ​Задоволення це було, м’яко кажучи, елітарним. Абонплата кусалася болючіше за січневий мороз — близько 60 рублів на рік. За ці гроші в ті часи можна було купити невелике стадо вгодованих гусей або забезпечити себе пристойними обідами на кілька місяців. Тому телефон у Києві на зламі століть був не просто засобом зв’язку, а жирним, підкресленим золотом статусом. Перші п’ятсот номерів розійшлися між вершками суспільства, банкірами та державними установами швидше, ніж гарячі пиріжки біля Лаври. ​Кияни миттєво збагнули: магія мідних дротів дозволяє пліткувати зі швидкістю блискавки, не виходячи з теплих капців. Саме в той день місто остаточно розірвало сонні пута провінційності та включилося в глобальний шум прогресу. ⚡️ ​Тож наступного разу, коли ваш смартфон замислиться над завантаженням відео на пів секунди, згадайте той героїчний 1898-й. Тоді для звичайного «Як справи?» треба було пройти через терни комутаторів та непохитну логіку пані телефоністки, яка тримала весь Київ у своїх тонких руках.