#поезія З шухляди спогадів... Відпускаю тебе, як повітря з вітрил. Штиль і спокій в душевному морі. Ні пливти, ні летіти — ні весел, ні крил, Квилить чайкою тиша в простóрі. Відпускаю тебе, як з гніздечка пташа, Що упевнено стало на крила. Неповернення миті приймає душа, Плани долі змінити безсила. Відпускаю тебе, як останній листок, Що на гілці тримався сміливо. Грудень холодом душу пройма до кісток І надіятись марно на диво. Відпускаю тебе, наче сонце у ніч, Пізні промені душу торкають, Залишаючи світло надії на дні, Де заховані щастя короткого дні... Відпускаю тебе...Відпускаю... Посміхаюся вдячно, не каюсь. Незворотності не дорікаю. У душі цвіт надії плекаю — Будуть вéсни... І щастя без краю... Відпускаю тебе... І чекаю... Ольга Грейнер Савич