#поезія Коханій жінці можна все, А некоханій - все не можна... Хоч біль свій гордо пронесе, Але зізнається не кожна. Не кожна скаже, що болить І, часом, жити їй не сила. Насправді, ж треба тільки мить, Щоб відростити знову крила... Щоби відчути в жилах фарт, І знов повірити у себе, Який потрібен, часом, гарт, Щоб їй піднятися у небо, Навчати інших, йти вперед І вже навік не оглядатись... Вона тепер - пріоритет І все, що хтось назавжди втратив. У ній ще стільки є вогню, Азарту, драйву і надії... Де час налічує пеню За ці невиправдані мрії, За ці скалічені роки, Яким повернення немає... А хтось напише два рядки Й кохана жінка оживає... Сміється тепло, п'є глясе, І поруч з нею - день світліший... Кохана жінка може все, А, часом, навіть - трохи більше! Ілона Верхівська-Ельтек