Українська
English
#поезія
Відлетіла осінь з журавлями,
І прийшла до нас уже зима...
Сіє сум і сирість над полями
Та садами мрячки сиза мла.
Засумує сойка тоскним криком,
Блисне сріблом голубе крило.
Щось, неначе привидом безликим
Підійшло й за плечі обняло.
Щось неначе у мені змінилось
Чи на інший рівень перейшло.
І навіки втраченим лишилось
З снів дитинства сонячне тепло.
Це не просто сум, бо це - тривога,
Це – ще не розказані жалі,
Це – оте, що підкосило ноги,
Що мене прибило до ріллі.
Що мені забило подих в серці,
Що поміж зірок розіп’яло.
Ніби кошеня, об руку треться,
Та від нього ніби крига – зло...
Щось тривожно на душі занадто,
Щось вночі розбуркує від снів.
Чи втікати в зиму мені варто
Від оцих сумних і збляклих днів?
Що зима? Зима – полотна чисті,
На яких немов на аркуші
Можна написати променисті,
Радісні, нові вірші.
Ніби вкотре Богом дана спроба –
Ось що є мені оця зима.
Щось нове, нового кроку проба,
Без якої й завтрього нема!
Ольга Соколовська
Відлетіла осінь з журавлями,
І прийшла до нас уже зима...
Сіє сум і сирість над полями
Та садами мрячки сиза мла.
Засумує сойка тоскним криком,
Блисне сріблом голубе крило.
Щось, неначе привидом безликим
Підійшло й за плечі обняло.
Щось неначе у мені змінилось
Чи на інший рівень перейшло.
І навіки втраченим лишилось
З снів дитинства сонячне тепло.
Це не просто сум, бо це - тривога,
Це – ще не розказані жалі,
Це – оте, що підкосило ноги,
Що мене прибило до ріллі.
Що мені забило подих в серці,
Що поміж зірок розіп’яло.
Ніби кошеня, об руку треться,
Та від нього ніби крига – зло...
Щось тривожно на душі занадто,
Щось вночі розбуркує від снів.
Чи втікати в зиму мені варто
Від оцих сумних і збляклих днів?
Що зима? Зима – полотна чисті,
На яких немов на аркуші
Можна написати променисті,
Радісні, нові вірші.
Ніби вкотре Богом дана спроба –
Ось що є мені оця зима.
Щось нове, нового кроку проба,
Без якої й завтрього нема!
Ольга Соколовська
#поезія
Відлетіла осінь з журавлями,
І прийшла до нас уже зима...
Сіє сум і сирість над полями
Та садами мрячки сиза мла.
Засумує сойка тоскним криком,
Блисне сріблом голубе крило.
Щось, неначе привидом безликим
Підійшло й за плечі обняло.
Щось неначе у мені змінилось
Чи на інший рівень перейшло.
І навіки втраченим лишилось
З снів дитинства сонячне тепло.
Це не просто сум, бо це - тривога,
Це – ще не розказані жалі,
Це – оте, що підкосило ноги,
Що мене прибило до ріллі.
Що мені забило подих в серці,
Що поміж зірок розіп’яло.
Ніби кошеня, об руку треться,
Та від нього ніби крига – зло...
Щось тривожно на душі занадто,
Щось вночі розбуркує від снів.
Чи втікати в зиму мені варто
Від оцих сумних і збляклих днів?
Що зима? Зима – полотна чисті,
На яких немов на аркуші
Можна написати променисті,
Радісні, нові вірші.
Ніби вкотре Богом дана спроба –
Ось що є мені оця зима.
Щось нове, нового кроку проба,
Без якої й завтрього нема!
Ольга Соколовська
128views