#поезія У старих, примарних білих хащах, де шукають прихистку сніги, де живих нема (і то на краще) є хатинка... Ти туди не йди! Там живе Метелиця-панянка, біла-біла пòсестра Зими. Носить балахон, немов циганка і ворожить снігом до весни. Варить в казанах сирі метілі, студить їх, ховаючи в комору. В слоїках -- сніжинки недозрілі, борошно і цукор для декору. Їй не сумно. Цілий день в турботах: то напустить зайцям дрижаків, то покриє білим коло плоту тòнкі ноги сонних штурпаків. А, буває, шле конèй гривастих, щоб здіймали куряву снігів, щоб мело все білим зимнім щастям, щоб не видно неба, ні хатів... Бавиться. Така її робота. Гарна пані. Очі -- срібний лід з прожилками інію. В воротах стереже чужинців сивий кіт. Так живуть. Удвох собі, на пару цілу зиму сіють ситом сніг. Дують вітром, наганяють хмари, і плетуть зимовий оберіг. Часом, насилають буревії -- то лиш танці панночки з котом. Він муркоче. А вона -- радіє, крутить світом, як веретеном. Людмила Галінська