Українська
English
#історія #особистості
🌾 Батько української прози: Два обличчя Григорія Квітки-Основ'яненка (1778) 📜
Сьогодні ми згадуємо Григорія Федоровича Квітку-Основ'яненка, людину, яка не просто писала, а фактично створила українську художню прозу. Народившись 29 листопада 1778 року у слободі Основа під Харковом (звідки й походить його псевдонім), він успадкував старовинне козацьке прізвище і, що важливіше, прагнення до національного самовираження.
Легітимізація "мужицької мови" 🗣️
На початку XIX століття українська мова в літературі вважалася придатною лише для бурлеску, віршування або фарсів. Квітка-Основ’яненко кинув виклик цьому стереотипу. Його мета була амбітною: довести, що українською можна писати не лише про смішне, а й про «ніжне та зворушливе».
Це прагнення він реалізував у повісті «Маруся». Це була перша повноцінна сентиментальна повість українською мовою, де ідеалізовано зображувалися селянські звичаї та побут. Хоча сучасна критика іноді дорікає «Марусі» за надмірну ідеалізацію, її значення для історії літератури неможливо переоцінити: вона легітимізувала українську мову як повноцінну мову прози в очах інтелігенції, включаючи навіть такого критика, як Віссаріон Бєлінський.
Від сентименталізму до гострої сатири 🧙♀️
Однак Квітка був не лише майстром сльози та ідеалізації. Його талант мав і протилежне, набагато гостріше, обличчя — сатиричне. Найяскравішим прикладом є «Конотопська відьма» (1833), твір, який на рівні з «Енеїдою» Котляревського став еталоном українського гумору.
У цій повісті Квітка блискуче поєднує народний гумор, демонологію та гостру сатиру на:
* Бюрократію: безглузді й хабарницькі чиновники (сотник Забрьоха).
* Невігластво: віра в забобони та легкість, з якою маніпулюють людьми.
* Церковний фанатизм: гротескні образи дяків та писарів.
Громадський діяч і меценат 🎭
Квітка-Основ'яненко був не лише письменником, але й активним громадським діячем Харкова: директором театру, одним із засновників Харківського університету (хоча навчання там не завершив) та благодійником. Його літературна праця була частиною ширшої мети — утвердження української культури та ідентичності.
Саме ця подвійність — здатність зворушувати та висміювати, ідеалізувати та критикувати — робить Григорія Квітку-Основ'яненка однією з найвпливовіших фігур українського Відродження, яка проклала дорогу для поколінь наступних прозаїків.
🌾 Батько української прози: Два обличчя Григорія Квітки-Основ'яненка (1778) 📜
Сьогодні ми згадуємо Григорія Федоровича Квітку-Основ'яненка, людину, яка не просто писала, а фактично створила українську художню прозу. Народившись 29 листопада 1778 року у слободі Основа під Харковом (звідки й походить його псевдонім), він успадкував старовинне козацьке прізвище і, що важливіше, прагнення до національного самовираження.
Легітимізація "мужицької мови" 🗣️
На початку XIX століття українська мова в літературі вважалася придатною лише для бурлеску, віршування або фарсів. Квітка-Основ’яненко кинув виклик цьому стереотипу. Його мета була амбітною: довести, що українською можна писати не лише про смішне, а й про «ніжне та зворушливе».
Це прагнення він реалізував у повісті «Маруся». Це була перша повноцінна сентиментальна повість українською мовою, де ідеалізовано зображувалися селянські звичаї та побут. Хоча сучасна критика іноді дорікає «Марусі» за надмірну ідеалізацію, її значення для історії літератури неможливо переоцінити: вона легітимізувала українську мову як повноцінну мову прози в очах інтелігенції, включаючи навіть такого критика, як Віссаріон Бєлінський.
Від сентименталізму до гострої сатири 🧙♀️
Однак Квітка був не лише майстром сльози та ідеалізації. Його талант мав і протилежне, набагато гостріше, обличчя — сатиричне. Найяскравішим прикладом є «Конотопська відьма» (1833), твір, який на рівні з «Енеїдою» Котляревського став еталоном українського гумору.
У цій повісті Квітка блискуче поєднує народний гумор, демонологію та гостру сатиру на:
* Бюрократію: безглузді й хабарницькі чиновники (сотник Забрьоха).
* Невігластво: віра в забобони та легкість, з якою маніпулюють людьми.
* Церковний фанатизм: гротескні образи дяків та писарів.
Громадський діяч і меценат 🎭
Квітка-Основ'яненко був не лише письменником, але й активним громадським діячем Харкова: директором театру, одним із засновників Харківського університету (хоча навчання там не завершив) та благодійником. Його літературна праця була частиною ширшої мети — утвердження української культури та ідентичності.
Саме ця подвійність — здатність зворушувати та висміювати, ідеалізувати та критикувати — робить Григорія Квітку-Основ'яненка однією з найвпливовіших фігур українського Відродження, яка проклала дорогу для поколінь наступних прозаїків.
#історія #особистості
🌾 Батько української прози: Два обличчя Григорія Квітки-Основ'яненка (1778) 📜
Сьогодні ми згадуємо Григорія Федоровича Квітку-Основ'яненка, людину, яка не просто писала, а фактично створила українську художню прозу. Народившись 29 листопада 1778 року у слободі Основа під Харковом (звідки й походить його псевдонім), він успадкував старовинне козацьке прізвище і, що важливіше, прагнення до національного самовираження.
Легітимізація "мужицької мови" 🗣️
На початку XIX століття українська мова в літературі вважалася придатною лише для бурлеску, віршування або фарсів. Квітка-Основ’яненко кинув виклик цьому стереотипу. Його мета була амбітною: довести, що українською можна писати не лише про смішне, а й про «ніжне та зворушливе».
Це прагнення він реалізував у повісті «Маруся». Це була перша повноцінна сентиментальна повість українською мовою, де ідеалізовано зображувалися селянські звичаї та побут. Хоча сучасна критика іноді дорікає «Марусі» за надмірну ідеалізацію, її значення для історії літератури неможливо переоцінити: вона легітимізувала українську мову як повноцінну мову прози в очах інтелігенції, включаючи навіть такого критика, як Віссаріон Бєлінський.
Від сентименталізму до гострої сатири 🧙♀️
Однак Квітка був не лише майстром сльози та ідеалізації. Його талант мав і протилежне, набагато гостріше, обличчя — сатиричне. Найяскравішим прикладом є «Конотопська відьма» (1833), твір, який на рівні з «Енеїдою» Котляревського став еталоном українського гумору.
У цій повісті Квітка блискуче поєднує народний гумор, демонологію та гостру сатиру на:
* Бюрократію: безглузді й хабарницькі чиновники (сотник Забрьоха).
* Невігластво: віра в забобони та легкість, з якою маніпулюють людьми.
* Церковний фанатизм: гротескні образи дяків та писарів.
Громадський діяч і меценат 🎭
Квітка-Основ'яненко був не лише письменником, але й активним громадським діячем Харкова: директором театру, одним із засновників Харківського університету (хоча навчання там не завершив) та благодійником. Його літературна праця була частиною ширшої мети — утвердження української культури та ідентичності.
Саме ця подвійність — здатність зворушувати та висміювати, ідеалізувати та критикувати — робить Григорія Квітку-Основ'яненка однією з найвпливовіших фігур українського Відродження, яка проклала дорогу для поколінь наступних прозаїків.
85переглядів