#поезія Іду тихенько до зими. Минає осінь... Лишає сотні телеграм і м'ятний чай на підвіконні. Ще жмут незайманих стежин. Тупцюю боса. Пильнують очі-мигдалі на вицвівшій старій іконі... Іду тихенько до зими. Тепліша хустка... Пора згорьованих квіток та мертвого бадилля лишає слід в моїй душі. Холодний. Пустка... А ще ж недавно -- коровай і тéрпкий смак хмільного зілля... Он там, на відстані руки -- в цвітінні білім плачуть травні. І стиглі червні на вустах черленими вишнЯми малюють світлим новий день. Ескізи гарні... І десь поміж кущів троянд так ясно бачу усміх мами... Іду тихенько до зими. Скарби зо мною... В долонях -- вузлик хризантем, у серці -- цвіт півоній... І келишок скорботних сліз, і мрії, спалені війною... І клаптик літа, що втекло і тишком сіло на долоні... Іду тихенько до зими... Людмила Галінська