Українська
English
#поезія
Ви кликали мене крізь далину,
де обрії — від моря і до неба.
Я чула голос, наче глибину…
А може, власне, і було не треба.
То, може, був лиш відгомін дощів,
що ніжно пестив словом щокраплини.
А я всі ці стотисячі разів
Гадала: Ви — так щиро, безневинно.
Ну і нехай! Тут — у старих містах,
де лине звук австрійської бруківки,
немов у кадрі нечіткої плівки
змиває дощ цілунки на вустах.
Позиркує зухвало у мій бік
стара ворожка. Кидає на карти.
Її би запитати було варто:
«Любові скільки треба на наш вік?»
Та я ішла — без мапи, без причин.
Зайшла в кав’ярню по «Американо».
Було мені на серці трохи п’яно —
без музики, без дотиків, без вин...
Чи, може, в мене цінності не ті?
І раптом хтось гукає: «От халепа!
Любов — єдина істина в житті!
Все решта — тільки кручі і вертепи».
Ольга Береза
Вірш «Кручі і вертепи»
Ви кликали мене крізь далину,
де обрії — від моря і до неба.
Я чула голос, наче глибину…
А може, власне, і було не треба.
То, може, був лиш відгомін дощів,
що ніжно пестив словом щокраплини.
А я всі ці стотисячі разів
Гадала: Ви — так щиро, безневинно.
Ну і нехай! Тут — у старих містах,
де лине звук австрійської бруківки,
немов у кадрі нечіткої плівки
змиває дощ цілунки на вустах.
Позиркує зухвало у мій бік
стара ворожка. Кидає на карти.
Її би запитати було варто:
«Любові скільки треба на наш вік?»
Та я ішла — без мапи, без причин.
Зайшла в кав’ярню по «Американо».
Було мені на серці трохи п’яно —
без музики, без дотиків, без вин...
Чи, може, в мене цінності не ті?
І раптом хтось гукає: «От халепа!
Любов — єдина істина в житті!
Все решта — тільки кручі і вертепи».
Ольга Береза
Вірш «Кручі і вертепи»
#поезія
Ви кликали мене крізь далину,
де обрії — від моря і до неба.
Я чула голос, наче глибину…
А може, власне, і було не треба.
То, може, був лиш відгомін дощів,
що ніжно пестив словом щокраплини.
А я всі ці стотисячі разів
Гадала: Ви — так щиро, безневинно.
Ну і нехай! Тут — у старих містах,
де лине звук австрійської бруківки,
немов у кадрі нечіткої плівки
змиває дощ цілунки на вустах.
Позиркує зухвало у мій бік
стара ворожка. Кидає на карти.
Її би запитати було варто:
«Любові скільки треба на наш вік?»
Та я ішла — без мапи, без причин.
Зайшла в кав’ярню по «Американо».
Було мені на серці трохи п’яно —
без музики, без дотиків, без вин...
Чи, може, в мене цінності не ті?
І раптом хтось гукає: «От халепа!
Любов — єдина істина в житті!
Все решта — тільки кручі і вертепи».
Ольга Береза
Вірш «Кручі і вертепи»
8переглядів