#поезія Роки, як уроки: занудно-тягучі... Лишаються шрами, та й ті вже слабкі. Коли вже живеш, підлаштовує зустріч Невидимий цинік, можливо, сам біс. Спиняєшся в натовпі, здавлює подих. Неспроста говорять, що світ затісний... Тебе не впізнавши, він мимо проходить. Вже інший, змужнілий. А в погляді синь... Єдина хвилина — і сходять намарно Роки забування. Пройшов, як на гріх... Любов не гордиться. Любов не минає: У двадцять із гаком — ті самі граблі. Утративши спокій, стаєш, мов залежна. Нічого не вернеш: запізно... Проте Щодня моніториш його в соцмережах, Ховаєш в альбомі знайомий портрет. Де-юре — ще вільний, де-факто — жонатий: Живе в неформальному шлюбі вже рік. Бог людям дав припис: «Не варто жадати Чужого», та Він же й «любіте!» велів... І плани, і сенс, як помилку закреслив, Водночас новий і знайомий до сліз. Принаймні б зустріти... Не знаєш адреси — Знаходиш. Від ніжності розум осліп. Приходиш, як леді з «Листа незнайомки»: Стоїш біля вікон, чекаєш — дарма... Пророцтва минають — любов не замовкне: Святиня і разом найбільша із драм. *** Війна — педагог, що рішучо-жорстокий: На все, чим живеш, накладає тавро. Доносить ударом важливі уроки, Навчає не словом — ревінням тривог. Колишні проблеми присипало пилом. Не впасти би... Світ оніміло застиг. Стоїш, ціпенієш, раптово поблідла: Влучання в будинок. Знайомий масив, Де сіро-однакові вежі-висотки Врізанням у небо плюндрують ландшафт. Твій частий маршрут. Там живе синьоокий, Смішливо-безжурний: ще юна душа, Хоча вже дорослий... До Господа вперше Звертаєшся серцем, без завчених слів: «Візьми, що завгодно: від грошей до звершень... Лишуся ні з чим — буду вдячна й за хліб, За промінь між хмар хаотично-подертих, За те, що у грудях ця ніжність навік... Єдине почуй: він завчасно померти Не має. Хай я... Тільки, Боже, не він... Спаси, збережи, бо Тобі ж це посильно... Хай буде щасливим, хоча й не просив У неба нічого... Пошли йому сина: Такого як він — щоб у погляді синь. Якщо не почуєш, то, Господи, де Ти?» Любов довіряє і, що б не було, Надіється, вірить, усе перетерпить, Якщо це не примха, а дійсно любов. ©Марія Чекарьова