#поезія Там, де сходяться дві підземні річки, Де ворожки торгують курчатами й потерчатами, Де чорно-червоні півні опівночі кукурічуть Ця розхристана осінь бере свій початок Вона збирає собі безумних поплічників, Мов збанкрутілий директор цирку - трупу, Ось ця кривенька буде смішною калічкою, А цей патлатий навчиться грати на трубах Ці будуть робити сальто й ходити по линві Зриватимуться і падатимуть, ніби яскраве листя Обов'язково буде полин. Він просто буде полиновим Треба, щоб він творив осінню гіркаву близькість Ще осінь візьме кількох поетів і панків, Також підуть оті ворожки, курчата і потерчата Візьме й мене. Я буду пришибленою панянкою, Яка кидатиме ножі й не влучатиме Ти, певне, станеш спеціалістом із фокусів, Заклинателем кобр, хранителем брехливої мапи Коли нас оголосять у розшук, в описі Тебе згадають як того, хто був, хоч і не мав би Сизий дощ сіятиметься, мов крізь сито Навчимося ліпити големів з вохристої глини Наші відьми на вогнищах палитимуть інквізиторів, Наші голуби носитимуться з тліючими вуглинами Ми лякатимемо дітей, обкрадатимемо арсенали, Будемо зваблювати священників і патриціїв, Говоритимемо мовами, що їх ніколи не знали Так пройде тридцять днів, і ще тридцять, і тридцять Ці осінні уміння - підбирати ножі, що не влучили, Довіряти розмитим мапам, розмовляти із кобрами, Братись за руки, єднать імена сполучником, Засинати на зиму під однією кусючою ковдрою Марина Пономаренко