Українська
English
#поезія
Голіють віти. Високо ген, кудлаті хмари Непосидючий вітер зганяє у кошари,
Туман турботливо вкриває рамена дерев,
А ті стирчать, тяжіють вгору: чуттєвий голий нерв.
Пожухлий лист згрібає в купи листопад,
Багато на землі: ані приклеїти, ані пришити ʼго назад.
Ідуть жнива осінні, сумна життя толока,
Знеможено птахами лягають, побили хижі вроки.
Одна лиш втіха - молитвам нічого не завадить,
Прямісінько до Божих вух дійти-потрафить.
Бринять і тягнуться нитками срібними увись,
Сама душа стогніє, просить: молись, молись…
І в час, коли у небесах замиготять стожари,
Трохи притухнуть в сутінках лісні пожари,
Калина засвітиться ятручо-багряним світлом,
Простреться запах полину туманом тихим світом.
Жоржини примерзлі , схилили голови на груди,
Витають передчуття фіналу близького повсюди.
Закінчується драми акт…Завіса….
Стихають фанфарів звуки, далеко, ген за лісом.
Оксана Швед
Голіють віти. Високо ген, кудлаті хмари Непосидючий вітер зганяє у кошари,
Туман турботливо вкриває рамена дерев,
А ті стирчать, тяжіють вгору: чуттєвий голий нерв.
Пожухлий лист згрібає в купи листопад,
Багато на землі: ані приклеїти, ані пришити ʼго назад.
Ідуть жнива осінні, сумна життя толока,
Знеможено птахами лягають, побили хижі вроки.
Одна лиш втіха - молитвам нічого не завадить,
Прямісінько до Божих вух дійти-потрафить.
Бринять і тягнуться нитками срібними увись,
Сама душа стогніє, просить: молись, молись…
І в час, коли у небесах замиготять стожари,
Трохи притухнуть в сутінках лісні пожари,
Калина засвітиться ятручо-багряним світлом,
Простреться запах полину туманом тихим світом.
Жоржини примерзлі , схилили голови на груди,
Витають передчуття фіналу близького повсюди.
Закінчується драми акт…Завіса….
Стихають фанфарів звуки, далеко, ген за лісом.
Оксана Швед
#поезія
Голіють віти. Високо ген, кудлаті хмари Непосидючий вітер зганяє у кошари,
Туман турботливо вкриває рамена дерев,
А ті стирчать, тяжіють вгору: чуттєвий голий нерв.
Пожухлий лист згрібає в купи листопад,
Багато на землі: ані приклеїти, ані пришити ʼго назад.
Ідуть жнива осінні, сумна життя толока,
Знеможено птахами лягають, побили хижі вроки.
Одна лиш втіха - молитвам нічого не завадить,
Прямісінько до Божих вух дійти-потрафить.
Бринять і тягнуться нитками срібними увись,
Сама душа стогніє, просить: молись, молись…
І в час, коли у небесах замиготять стожари,
Трохи притухнуть в сутінках лісні пожари,
Калина засвітиться ятручо-багряним світлом,
Простреться запах полину туманом тихим світом.
Жоржини примерзлі , схилили голови на груди,
Витають передчуття фіналу близького повсюди.
Закінчується драми акт…Завіса….
Стихають фанфарів звуки, далеко, ген за лісом.
Оксана Швед
17views