#поезія От я йду і п’ю свою каву Між доріг та міст України. Між світанками і загравами Йду горами та йду присілками, Де птахи над полями линуть І де чути хвилі сопілки. Там, де синє Дніпро простерте, Підіймаю у чисте небо Я смертельно-гірке рістретто, Як вина заздоровного келих. Йду крізь золото хлібних стебел Між ізюмських бабів веселих. Моя вранішня кава – змелена У ошатному давньому Львові. Йду Карпатами – м’яко, зелено, Матча-лате гірчить у горлі. Все навколо віднині ново Та впізнавано, ніби обрій. П’ю арабіку на Хрещатику, Допиваю робусту з Хустом, Я б завершила, але що таке? Ялта кличе на капучіно! Море солоно б’є та густо Огортає степи країни. У Донецьку та під Бахмутом, На дніпровській високій Хортиці, Помагає мені не заснути Чорна кава, міцно заварена. Сонце зверху зефіркою котиться, Огортає горнятко хмарами. У тунелі кохання під Рівним, Чи на замкових стінах Кам’янцю Най еспресо заходить вірно, З цукром можна, якщо смакує. Кава ця – мені між епох ланцюг, П'ю повільно та все крокую. *** Alldoroga