Українська
English
#поезія
А дощик хникав-хникав і... заплакав!
І колами забрижився ставок.
При березі намокла ветха кладка.
І жовтень, листям вкутаний, намок.
Похнюпилися верби-піхотинці.
Плач з неба дріботів, але не вщух.
А я в напіврозваленій хатинці
ховався від обліжного дощу.
Ґрунтовка розкалюжилась, розкисла.
Земля живильну цмулила сльоту.
На відра хмар чіпляв хтось коромисла
й розбризкував з них воду на льоту.
Й було ще довго тихо, голо й мокро.
Усе мов спонукало: "Стиш ходу!"
В самані між руїн, мов дика морква,
я проростав, звільняючись від дум...
Сашко Обрій
28.10.25
А дощик хникав-хникав і... заплакав!
І колами забрижився ставок.
При березі намокла ветха кладка.
І жовтень, листям вкутаний, намок.
Похнюпилися верби-піхотинці.
Плач з неба дріботів, але не вщух.
А я в напіврозваленій хатинці
ховався від обліжного дощу.
Ґрунтовка розкалюжилась, розкисла.
Земля живильну цмулила сльоту.
На відра хмар чіпляв хтось коромисла
й розбризкував з них воду на льоту.
Й було ще довго тихо, голо й мокро.
Усе мов спонукало: "Стиш ходу!"
В самані між руїн, мов дика морква,
я проростав, звільняючись від дум...
Сашко Обрій
28.10.25
#поезія
А дощик хникав-хникав і... заплакав!
І колами забрижився ставок.
При березі намокла ветха кладка.
І жовтень, листям вкутаний, намок.
Похнюпилися верби-піхотинці.
Плач з неба дріботів, але не вщух.
А я в напіврозваленій хатинці
ховався від обліжного дощу.
Ґрунтовка розкалюжилась, розкисла.
Земля живильну цмулила сльоту.
На відра хмар чіпляв хтось коромисла
й розбризкував з них воду на льоту.
Й було ще довго тихо, голо й мокро.
Усе мов спонукало: "Стиш ходу!"
В самані між руїн, мов дика морква,
я проростав, звільняючись від дум...
Сашко Обрій
28.10.25
48переглядів