#поезія поїзд. плацкарт. сонце лишає обрій. у нас з моїм містом стільки дурних історій. і хоч зараз ми двоє такі дорослі, воно не змінилось зовсім і я не змінилась зовсім. поїзд. плацкарт. третя година ночі. іти його вулицями - усе, чого хочу. чашка кави гріє родимку на долоні. ми побачимось вранці - щасливі і сонні. місто моє знає мене краще, ніж мóї колишні, місто бачило мене у мóї найгірші тижні, місто поїло бульйоном із викрутки й "оболоні", витирало сльози в гуртожитку на балконі. місто бачило мене у мóї сімнадцять, вірило у мене більше за всіх - мало рацію. знає, як гірко і болісно давалась розлука з ним, знає цей клятий присмак і запах війни. місто чекає, хоч втомлене і побите, і я біжу до нього, лечу до нього і їду. як би нас двох за цей час не скалічило, я любитиму його вічно і пам'ятатиму його вічно. поїзд. плацкарт. попереду стільки всього невідомого - це так мало хвилює, коли ти нарешті вдома. ранок. перон. помалу світає. поїзд прибуває до Миколаєва. Бешкет