#поезія Віями торкатись твого плеча, Аби шкіра ставала дибки... Губами торкатись губ Таких солодких, липких, диких.  Екзотично чуже мені твоє тіло Досліджувати б його повільно, тремтливо... Водити пірʼячком по ключиці чи вилиці Сягати фалангами пальців усіх шрамів і часових викривлень  Рахувати родимки, зводити з них сузірʼя  Шукати знаки в повній пітьмі,  Відчувати ріки артерій, що бʼють ключем з недр твоїх Читати тобі в голос, солодко і медово Бути носієм мови ніжності і присвячувати тобі кожне слово... Читати твої очі як книгу із книг, Вірувати в них, як в ікону Богородиці, що в церкві прямо по вулиці, в яку тобі з роду не йти Дати тобі лик святого в одну із чорних пречорних ночей,  Сповідуватися тобі і бути твоєю причистою і просто бути.... Записати цю ніч як таїнство двох ніжних людей.  І стати твоїм маяком, Закрутитись навколо корабельним канатом, закинути якір в твої глибини, Рахувати б твої хребці на могутній спині, Цілувати тебе сьогодні, завтра і скільки встигну... І опісля теж цілувати.... І знаходити на тілі твої сліди,  І одного дня зрозуміти, що немає місця де в мені міг би бути відсутній ти Shydlovska