#поезія Залистопадило над світом, замело, Лягли листки птахами на крило, По одному, по два, а то зграйками Додолу повільно линуть, плутаються під ногами, То вітер закружляє іх, у вись підніме — Засяють, засвітяться у сонячнім промінні. І знову до землі: в них доля вже така - Віджили, як метелики. Все, спочивать пора. Ідемо в ліс. А там —чуднА краса. Там мохом пахне. Із-під трухлявого пенька Сміються опеньчата, і просяться — бери. Радіємо! Чекали сеі ми пори! Збираєм ніжно немовляток милих. А далі ще… Ото ми фарт зловили! Ступаєм стиха, потріскують гілки, Величні сосни пантрують нас згори, Чіпляє за одежу ожинове гілляччя. І тиша. Лише сорока заскрекоче, русак проскаче. Застиглі краплі крові зіяють на калині, Потухлими вже вогниками далі, на шипшині. Смеркає в лісі в цій порі занадто скоро. Вертаємось у теплу хату, до рідного нам двору. У кошику— гриби, шишки і жолуді— в кишенях, В руках— вінок із глоду, кисень — у легенях, Листки дубові— на грудях курток, як медалі. На серці— радість. Надихались. Ну можна жити далі!!! Оксана Швед