Українська
English
#поезія
Воложиста осінь промокла до сáмих кісток:
Дощило сьогодні та знову дощитиме завтра.
Згасання, прийшовши, не стане питати: «Ти хто?»
Згасати не страшно тому, хто безсмертний у згадках.
Виснажливий жовтень, як іспит: занадто складний.
Нічого не вернеш, а мрієш про те, що захмарно.
Погаслі не прийдуть, хіба що заглянуть у сни,
У люблячім серці залишать собі закамарок.
Пора догорання. Іржавий період розлук:
Сльотаво-плаксивий. Жаліється вітру й патлатим
Хмаринам: «Йде холод. Ще трохи — я тáкож помру...»
Згорати не лячно... Аби недаремно палати.
Марія Чекарьова
Воложиста осінь промокла до сáмих кісток:
Дощило сьогодні та знову дощитиме завтра.
Згасання, прийшовши, не стане питати: «Ти хто?»
Згасати не страшно тому, хто безсмертний у згадках.
Виснажливий жовтень, як іспит: занадто складний.
Нічого не вернеш, а мрієш про те, що захмарно.
Погаслі не прийдуть, хіба що заглянуть у сни,
У люблячім серці залишать собі закамарок.
Пора догорання. Іржавий період розлук:
Сльотаво-плаксивий. Жаліється вітру й патлатим
Хмаринам: «Йде холод. Ще трохи — я тáкож помру...»
Згорати не лячно... Аби недаремно палати.
Марія Чекарьова
#поезія
Воложиста осінь промокла до сáмих кісток:
Дощило сьогодні та знову дощитиме завтра.
Згасання, прийшовши, не стане питати: «Ти хто?»
Згасати не страшно тому, хто безсмертний у згадках.
Виснажливий жовтень, як іспит: занадто складний.
Нічого не вернеш, а мрієш про те, що захмарно.
Погаслі не прийдуть, хіба що заглянуть у сни,
У люблячім серці залишать собі закамарок.
Пора догорання. Іржавий період розлук:
Сльотаво-плаксивий. Жаліється вітру й патлатим
Хмаринам: «Йде холод. Ще трохи — я тáкож помру...»
Згорати не лячно... Аби недаремно палати.
Марія Чекарьова
23views