Українська
English
#поезія
Вона заходить без ключа –
З полів, де пахне втома стигла,
Де кожна квітка, як свіча,
Що відгоріла і притихла.
Вона торкається долонь –
І холод лине – не про втрату,
А про прийдешній, тихий сон,
Де все минуле – віддих дати.
І любить дощ її, сумну,
Її прозорість і відвертість,
Її чарівність неземну
У подихах повільних, теплих.
І, може, в цьому є ключі:
Так затихає всеголосся.
Усе чекає. Все мовчить.
Коли ступає світом Осінь.
Nadiia Artiukh
Вона заходить без ключа –
З полів, де пахне втома стигла,
Де кожна квітка, як свіча,
Що відгоріла і притихла.
Вона торкається долонь –
І холод лине – не про втрату,
А про прийдешній, тихий сон,
Де все минуле – віддих дати.
І любить дощ її, сумну,
Її прозорість і відвертість,
Її чарівність неземну
У подихах повільних, теплих.
І, може, в цьому є ключі:
Так затихає всеголосся.
Усе чекає. Все мовчить.
Коли ступає світом Осінь.
Nadiia Artiukh
#поезія
Вона заходить без ключа –
З полів, де пахне втома стигла,
Де кожна квітка, як свіча,
Що відгоріла і притихла.
Вона торкається долонь –
І холод лине – не про втрату,
А про прийдешній, тихий сон,
Де все минуле – віддих дати.
І любить дощ її, сумну,
Її прозорість і відвертість,
Її чарівність неземну
У подихах повільних, теплих.
І, може, в цьому є ключі:
Так затихає всеголосся.
Усе чекає. Все мовчить.
Коли ступає світом Осінь.
Nadiia Artiukh
10views