#поезія Всі стихли її слова...Й померли їїі пісні, Коли віднайшла себе у нього на самім дні. І змовкли всі почуття, і серця змінився ритм, І біль у душі застряг, як виключний алгоритм. І десь у повітрі знак, завис як скрипічний ключ, А вітер кричав їй вслід: ,,Вже досить!.Себе не муч " І далі вже йшла сама..Маленька, як та морель.. Занурилась у пісок, між гострих, болючих скель. І вирвала, як той цвях, забитий колись в ребро, І знов став для неї час, час відліку від зеро... Над містом повис туман, і краплі розкидав дощ. І кавовий аромат весь день він збирав із площ.. Він більше її не грів...Мов день потихеньку згас.. І стало все навкруги таким зрозумілим враз.. І стало все на місця...Вокзал і нічний перон... В житті все буває так, що сядеш не в той вагон. І вийшла далеко в ніч..І знов, як зАвжди одна, Щоб келих життя в руці допити самій до дна. І знов спустошіло все..І ночі холодні, й дні.. Всі стихли її слова...Й померли її пісні.. Валентина Галич