Українська
English
#поезія
Осінь дихає тишею листя
І ховає під листям сліди.
Світ стирається – чисто, без змісту,
Та лишає відбитки води.
Там, де небо торкаєш плечима
Й понад спаленим кимось мостом,
Все, що мало вагу – стало димом,
Все, що болем було – стало сном.
Осінь ходить по нервах, як крапля,
По тонких, незагойних місцях.
Не питає, чи буде ще завтра,
Просто є – у дрібних голосах.
У повітрі гірчить якась прірва,
І прозорість стає каяттям.
Осінь знає: де кличуть, там вірять, –
І приходить між сном і життям.
А ми легко розчинимось в листі,
Наче пам'ять у снах і словах.
І не будем питати, навіщо –
Бо мовчання теж іноді – шлях.
Nadiia Artiukh
Ілюстрація – з мережі
Осінь дихає тишею листя
І ховає під листям сліди.
Світ стирається – чисто, без змісту,
Та лишає відбитки води.
Там, де небо торкаєш плечима
Й понад спаленим кимось мостом,
Все, що мало вагу – стало димом,
Все, що болем було – стало сном.
Осінь ходить по нервах, як крапля,
По тонких, незагойних місцях.
Не питає, чи буде ще завтра,
Просто є – у дрібних голосах.
У повітрі гірчить якась прірва,
І прозорість стає каяттям.
Осінь знає: де кличуть, там вірять, –
І приходить між сном і життям.
А ми легко розчинимось в листі,
Наче пам'ять у снах і словах.
І не будем питати, навіщо –
Бо мовчання теж іноді – шлях.
Nadiia Artiukh
Ілюстрація – з мережі
#поезія
Осінь дихає тишею листя
І ховає під листям сліди.
Світ стирається – чисто, без змісту,
Та лишає відбитки води.
Там, де небо торкаєш плечима
Й понад спаленим кимось мостом,
Все, що мало вагу – стало димом,
Все, що болем було – стало сном.
Осінь ходить по нервах, як крапля,
По тонких, незагойних місцях.
Не питає, чи буде ще завтра,
Просто є – у дрібних голосах.
У повітрі гірчить якась прірва,
І прозорість стає каяттям.
Осінь знає: де кличуть, там вірять, –
І приходить між сном і життям.
А ми легко розчинимось в листі,
Наче пам'ять у снах і словах.
І не будем питати, навіщо –
Бо мовчання теж іноді – шлях.
Nadiia Artiukh
Ілюстрація – з мережі
72views