#поезія Дзвін Херсонесу не кували з металу – Він вилитий з морського шквалу, солі, піни хвиль та голосів, що тонули під вітрилами чужих імперій. Я чув його у зоряну ніч, коли туман зійшов на берег. Дзвін говорить штормами, диханням Чорного моря, в ньому звучить пам'ять поколінь та південного сонця. Він розказав мені: Моє серце – шліфований морем пісок, Звуки грому та крики сполоханих чайок, Буревієм прим'ята трава, сірі хмари, Плескіт риби, упійманої на гачок. Я знайомий із тисячами поколінь, Що жили тут, творили, боролись за владу, Бачив залишки тіл і будинків, обряди Поховальні та кличні, відбитки, сліди. Бачив спомини та заповіти, подяк Й нарікань відголоски я чув, був промовцем, Дихав пилом мереживних вулиць і сонцем, Я беріг Херсонес від негод і проклять. Море втомленим звіром дрімає в мені Та уламками душ, що згубились у водах, Такелажними ланцами гримає помста Замордованих й втоплених на глибині, Де у кості з моряцьким азартом й вином Грають мушлями привиди міста і моря. Таємниці минулого знає лиш повня, Ну, і я – Херсонесу гучний метроном. Я слухав його у ту ніч, коли зорі бачили все крізь стільки сторіч, але ще не знали окупації Криму. Херсонес сьогодні зруйновано режимом, що нищить все, лишаючи фантомні болі минулих історій. 14.08.2025 Олеся Репа