Українська
English
#поезія
Задивляюсь у очі її – ясні зорі,
І від них не подітись нікуди.
Так і манять мене, кличуть «що ж ти...» –
Той вогонь небезпечно-розкутий.
А ті губи, мов маки, червоні.
І шепочуть так ніжно-грайливо.
А той голос... Він наче знайомий,
Але в той час далекий і дивний.
Кожне слово її, наче криця,
Кожен звук її – втіха солодка.
Чи то янгол, чи то лютий вбивця?
Та я дума про неї щокроку.
Пригадаю іще це волосся –
Пламенисто-шовкове знаряддя,
Що і смажить, і гріє, мов сонце.
Проти цього, на жаль, я безвладний.
Євген Волощенко
Задивляюсь у очі її – ясні зорі,
І від них не подітись нікуди.
Так і манять мене, кличуть «що ж ти...» –
Той вогонь небезпечно-розкутий.
А ті губи, мов маки, червоні.
І шепочуть так ніжно-грайливо.
А той голос... Він наче знайомий,
Але в той час далекий і дивний.
Кожне слово її, наче криця,
Кожен звук її – втіха солодка.
Чи то янгол, чи то лютий вбивця?
Та я дума про неї щокроку.
Пригадаю іще це волосся –
Пламенисто-шовкове знаряддя,
Що і смажить, і гріє, мов сонце.
Проти цього, на жаль, я безвладний.
Євген Волощенко
#поезія
Задивляюсь у очі її – ясні зорі,
І від них не подітись нікуди.
Так і манять мене, кличуть «що ж ти...» –
Той вогонь небезпечно-розкутий.
А ті губи, мов маки, червоні.
І шепочуть так ніжно-грайливо.
А той голос... Він наче знайомий,
Але в той час далекий і дивний.
Кожне слово її, наче криця,
Кожен звук її – втіха солодка.
Чи то янгол, чи то лютий вбивця?
Та я дума про неї щокроку.
Пригадаю іще це волосся –
Пламенисто-шовкове знаряддя,
Що і смажить, і гріє, мов сонце.
Проти цього, на жаль, я безвладний.
Євген Волощенко
118переглядів