#поезія Я бігла за літом, що тліло на тлі босоногих уламків — ще вчора Я бачила зорі здригались під гавкіт поганців, що падають — в порох Свідомість малює безлюдні скарлючені вулиці — чорним Я бачила небо іскрило розривами в крихтах підбитої ночі Проміння поранені гранули грались (немає прикрити вікно чим) У очі неприспані ринуло бризками світло напрочуд Я чула пекучість беззвуччя, що звужує в вухах судини Як постріл опорний в потилицю, тицяє тиша ця в тил снів У спробах себе розбудити у паніці пальцями тисну Купається місиво міста у жовтогарячих загравах Розжарені шершні безшерсті прокушують одяг дірявий Під тоннами скла і бетону катована болем вмираю Трясеться простріляний простір, калатають клапани серця Розхитаних нервів маневром між стінами імпульс несеться Вібрації страху щоразу оголюють голки есенцій *** Говорять психологи хором, що пам'ять — то кепський художник: стирає деталі і барви, розбавить сприйманням відоме Під гримання тригерних ритмів зіскакує пензель в судомах Імпресію ночі гучної хустиною чорною вкрию Експресію болю розбóвтну вогненно-оранжевим криком Гірчава отрута утрат полотно роз'їдає незримо ..і тлітимуть в душах скалічених довго ще шершні відтоді Думки-паралітики ліпляться глітером струсів фантомних Це літо прилітів болітиме в спогадів битих літотах dreamskeeper