#поезія
Привіт, ти так довго копаєш рови...
Цей холод нам личить зустріти у парі,
Подалі від натовпу й гамірних барів,
Ось тут, де лисичка росте й боровик.

Наш ліс захищаєш від злих ворогів,
Лютіших за вовка й ведмедя у хащах.
В кишені у тебе - камінчик і праща,
У серці - нескореність, втома і гнів.

А ще там для мене - шматочок тепла,
Так схожий на скибочку жовтого сиру.
Ти щастя сюди притягнув на буксирі,
Мене загорнувши у латаний плащ.

Та казка осіння тремтить у журбі -
Бо в лісі рясніє могилами цвинтар,
Щохвилі зникає чиясь половинка,
І листя лягає, вкриваючи біль.

Натхнення згасає всередині нас,
Його можна тільки узяти від когось:
Від сонця, від птаха, від вітру, від Бога,
Від мене... Кохати даруй собі час!

Замшілий, два роки не голений гном...
Міняй на штани свої зношені шорти,
Випльовуй в калюжу пожований жовтень
І пий мене із гарбузовим вином.🧡

Наталія Меленишин

#поезія Привіт, ти так довго копаєш рови... Цей холод нам личить зустріти у парі, Подалі від натовпу й гамірних барів, Ось тут, де лисичка росте й боровик. Наш ліс захищаєш від злих ворогів, Лютіших за вовка й ведмедя у хащах. В кишені у тебе - камінчик і праща, У серці - нескореність, втома і гнів. А ще там для мене - шматочок тепла, Так схожий на скибочку жовтого сиру. Ти щастя сюди притягнув на буксирі, Мене загорнувши у латаний плащ. Та казка осіння тремтить у журбі - Бо в лісі рясніє могилами цвинтар, Щохвилі зникає чиясь половинка, І листя лягає, вкриваючи біль. Натхнення згасає всередині нас, Його можна тільки узяти від когось: Від сонця, від птаха, від вітру, від Бога, Від мене... Кохати даруй собі час! Замшілий, два роки не голений гном... Міняй на штани свої зношені шорти, Випльовуй в калюжу пожований жовтень І пий мене із гарбузовим вином.🧡 Наталія Меленишин
26переглядів