#поезія
Привіт, ти так довго копаєш рови...
Цей холод нам личить зустріти у парі,
Подалі від натовпу й гамірних барів,
Ось тут, де лисичка росте й боровик.
Наш ліс захищаєш від злих ворогів,
Лютіших за вовка й ведмедя у хащах.
В кишені у тебе - камінчик і праща,
У серці - нескореність, втома і гнів.
А ще там для мене - шматочок тепла,
Так схожий на скибочку жовтого сиру.
Ти щастя сюди притягнув на буксирі,
Мене загорнувши у латаний плащ.
Та казка осіння тремтить у журбі -
Бо в лісі рясніє могилами цвинтар,
Щохвилі зникає чиясь половинка,
І листя лягає, вкриваючи біль.
Натхнення згасає всередині нас,
Його можна тільки узяти від когось:
Від сонця, від птаха, від вітру, від Бога,
Від мене... Кохати даруй собі час!
Замшілий, два роки не голений гном...
Міняй на штани свої зношені шорти,
Випльовуй в калюжу пожований жовтень
І пий мене із гарбузовим вином.🧡
Наталія Меленишин
Привіт, ти так довго копаєш рови...
Цей холод нам личить зустріти у парі,
Подалі від натовпу й гамірних барів,
Ось тут, де лисичка росте й боровик.
Наш ліс захищаєш від злих ворогів,
Лютіших за вовка й ведмедя у хащах.
В кишені у тебе - камінчик і праща,
У серці - нескореність, втома і гнів.
А ще там для мене - шматочок тепла,
Так схожий на скибочку жовтого сиру.
Ти щастя сюди притягнув на буксирі,
Мене загорнувши у латаний плащ.
Та казка осіння тремтить у журбі -
Бо в лісі рясніє могилами цвинтар,
Щохвилі зникає чиясь половинка,
І листя лягає, вкриваючи біль.
Натхнення згасає всередині нас,
Його можна тільки узяти від когось:
Від сонця, від птаха, від вітру, від Бога,
Від мене... Кохати даруй собі час!
Замшілий, два роки не голений гном...
Міняй на штани свої зношені шорти,
Випльовуй в калюжу пожований жовтень
І пий мене із гарбузовим вином.🧡
Наталія Меленишин
#поезія
Привіт, ти так довго копаєш рови...
Цей холод нам личить зустріти у парі,
Подалі від натовпу й гамірних барів,
Ось тут, де лисичка росте й боровик.
Наш ліс захищаєш від злих ворогів,
Лютіших за вовка й ведмедя у хащах.
В кишені у тебе - камінчик і праща,
У серці - нескореність, втома і гнів.
А ще там для мене - шматочок тепла,
Так схожий на скибочку жовтого сиру.
Ти щастя сюди притягнув на буксирі,
Мене загорнувши у латаний плащ.
Та казка осіння тремтить у журбі -
Бо в лісі рясніє могилами цвинтар,
Щохвилі зникає чиясь половинка,
І листя лягає, вкриваючи біль.
Натхнення згасає всередині нас,
Його можна тільки узяти від когось:
Від сонця, від птаха, від вітру, від Бога,
Від мене... Кохати даруй собі час!
Замшілий, два роки не голений гном...
Міняй на штани свої зношені шорти,
Випльовуй в калюжу пожований жовтень
І пий мене із гарбузовим вином.🧡
Наталія Меленишин
26переглядів