Українська
English
#поезія
Ми прокинемось разом о 7.15.
В тихім затишку дому й обіймах весни.
Нам не треба спішити, сьогодні в нас свято.
Про цей день ми молились і бачили сни.
Ти відкриєш повільно жаккардові штори.
Вони знехотя світло запустять в наш рай.
Я сховаюсь від нього в ковдряному морі,
В його хвилях принишкну, як в храмі лихвар.
Ти котячими кроками підеш до кухні.
Загуркоче щось з посуду — я не здригнусь.
Всі причини боятися звуків відсутні.
Лише пам'ять озветься тривожно чомусь.
Я покину свій сховок й вгамую цікавість.
Обережно, немов в кукурудзі байбак,
Зазирну й милуватимусь таїнством кави,
Причаститись яким ти так любо забаг.
Я водитиму поглядом по твоїх рисах,
Карбуватиму обриси вранішніх див.
А ти будеш мене дратувати навмисно
Наготою своєю, як завжди любив.
Ти запросиш мене на прогулянку містом.
Ніжно вручиш спаньку рятівний еліксир.
Втаємничена в чудо, погоджуся, звісно.
Ми ж так довго чекали цей сонячний мир.
zapyskyneofitky
Ми прокинемось разом о 7.15.
В тихім затишку дому й обіймах весни.
Нам не треба спішити, сьогодні в нас свято.
Про цей день ми молились і бачили сни.
Ти відкриєш повільно жаккардові штори.
Вони знехотя світло запустять в наш рай.
Я сховаюсь від нього в ковдряному морі,
В його хвилях принишкну, як в храмі лихвар.
Ти котячими кроками підеш до кухні.
Загуркоче щось з посуду — я не здригнусь.
Всі причини боятися звуків відсутні.
Лише пам'ять озветься тривожно чомусь.
Я покину свій сховок й вгамую цікавість.
Обережно, немов в кукурудзі байбак,
Зазирну й милуватимусь таїнством кави,
Причаститись яким ти так любо забаг.
Я водитиму поглядом по твоїх рисах,
Карбуватиму обриси вранішніх див.
А ти будеш мене дратувати навмисно
Наготою своєю, як завжди любив.
Ти запросиш мене на прогулянку містом.
Ніжно вручиш спаньку рятівний еліксир.
Втаємничена в чудо, погоджуся, звісно.
Ми ж так довго чекали цей сонячний мир.
zapyskyneofitky
#поезія
Ми прокинемось разом о 7.15.
В тихім затишку дому й обіймах весни.
Нам не треба спішити, сьогодні в нас свято.
Про цей день ми молились і бачили сни.
Ти відкриєш повільно жаккардові штори.
Вони знехотя світло запустять в наш рай.
Я сховаюсь від нього в ковдряному морі,
В його хвилях принишкну, як в храмі лихвар.
Ти котячими кроками підеш до кухні.
Загуркоче щось з посуду — я не здригнусь.
Всі причини боятися звуків відсутні.
Лише пам'ять озветься тривожно чомусь.
Я покину свій сховок й вгамую цікавість.
Обережно, немов в кукурудзі байбак,
Зазирну й милуватимусь таїнством кави,
Причаститись яким ти так любо забаг.
Я водитиму поглядом по твоїх рисах,
Карбуватиму обриси вранішніх див.
А ти будеш мене дратувати навмисно
Наготою своєю, як завжди любив.
Ти запросиш мене на прогулянку містом.
Ніжно вручиш спаньку рятівний еліксир.
Втаємничена в чудо, погоджуся, звісно.
Ми ж так довго чекали цей сонячний мир.
zapyskyneofitky
76views