#поезія сотня життів, ч. 2. знаєш, часом, коли так хотілось мовчати, все забути і просто безцільно іти, не виходячи з меж однієї кімнати, я пірнав у нові світи. я виловлював спогади з пам'яті крові і відновлював віру, стрибаючи з веж. я вбивав, не чекаючи права на сповідь, бо ніщо не є істинним. істина - теж. я був орком, що йшов через Темні Ворота і людським піхотинцем у сутичці з ним. та у битві за долю всього Азерота ми стояли спина до спини. я платив за усе дорогою ціною, на шляху крізь портали, сніги і вогонь. я зліпив себе сам: із дитини - в героя, на якого чекав Альбіон. я у битві ту'умів здолав Алдуїна, і здригалися вежі, коли я кричав. я був Корво на стінах і Гарретом в тінях, не маючи навіть меча. я молився Альмсіві - і гоїлись рани. і очоливши гільдії, клани і Храм, я пив шейн на просторих терасах Сурана і давав настанови богам. моя доля вплелася в десятки історій! моя слава гриміла на цілі світи! за спиною - багато. хай що там говорять... я прожив сто життів. а ти? Ніколассон