#поезія Від мене до тебе – відстані, Помножені на безсоння Й проміння, що розлилося По вулицях і по вíвтарях У храмах людських, де пристрасно Хтось свічку поставив чорну. Де рама скрипить віконна, Безсмертя живе в півмісяці. Від мене до тебе – виткані Доречності та кордони. Залежність глуха сезонна, Розмови, страждання, викрики. Під чайки крило до віддалі Полинеш вітрами знову, Де штормом зігнулись щогли, Вітрила дощем потріпані. Від мене до тебе – відчаю До краю налита повня. Де написи на картоні Загублене перелічують, Ми краємо час у тріщинах, Зотліє вінок терновий, Спиняєш себе раптово Не лише в словах – у мисленні. Від мене до тебе – вистачить Двох слів і назустріч кроку. Закінчились перші спроби, Несказане в тиші відчаю. Зростемося кодом індексним: До скриньки – і до любові... Системно – і нешаблонно... Римовано – і верлібрами... 24.05.2025 Олеся Репа