Українська
English
#поезія
Неземна
Вона була мов неземна,
а десь із вищих сфер, горі'шніх.
Немов свята із-поміж грішних,
і вирізнялася тим більше,
чим довше йшла чумна віvна.
Була міцна, як та броня,
і для слабких -- надійним тилом.
А хтось казав, що бачив крила
і що вона ненач світилась,
мов над чолом їй німб сіяв.
До неї мимохіть усяк
тягнувся, стомлений, душею,
ділився сокровенним з нею
(для всіх вона була "своєю"),
і кожен, ніби віск той, м'як.
Із погляду лилась любов,
така усеохопно-щира,
(взамін -- нічого не просила),
ще й дивовижну мала силу --
спиняти з ран відкритих кров.
А може, знала загові'р..
-- Я вам кажу: свята ця жінка!
...Вона несла в палату грілку,
всміхнулась тихо: -- Я --- вкраїнка!
Багато нас таких, повір.
Дає нам силу наш нарід,
в нас ген любові -- з материзни,
яка життя дала вітчизні.
Хай як віvна не править тризну,
ми збережемо древній рід!
Тамара Івусь
Неземна
Вона була мов неземна,
а десь із вищих сфер, горі'шніх.
Немов свята із-поміж грішних,
і вирізнялася тим більше,
чим довше йшла чумна віvна.
Була міцна, як та броня,
і для слабких -- надійним тилом.
А хтось казав, що бачив крила
і що вона ненач світилась,
мов над чолом їй німб сіяв.
До неї мимохіть усяк
тягнувся, стомлений, душею,
ділився сокровенним з нею
(для всіх вона була "своєю"),
і кожен, ніби віск той, м'як.
Із погляду лилась любов,
така усеохопно-щира,
(взамін -- нічого не просила),
ще й дивовижну мала силу --
спиняти з ран відкритих кров.
А може, знала загові'р..
-- Я вам кажу: свята ця жінка!
...Вона несла в палату грілку,
всміхнулась тихо: -- Я --- вкраїнка!
Багато нас таких, повір.
Дає нам силу наш нарід,
в нас ген любові -- з материзни,
яка життя дала вітчизні.
Хай як віvна не править тризну,
ми збережемо древній рід!
Тамара Івусь
#поезія
Неземна
Вона була мов неземна,
а десь із вищих сфер, горі'шніх.
Немов свята із-поміж грішних,
і вирізнялася тим більше,
чим довше йшла чумна віvна.
Була міцна, як та броня,
і для слабких -- надійним тилом.
А хтось казав, що бачив крила
і що вона ненач світилась,
мов над чолом їй німб сіяв.
До неї мимохіть усяк
тягнувся, стомлений, душею,
ділився сокровенним з нею
(для всіх вона була "своєю"),
і кожен, ніби віск той, м'як.
Із погляду лилась любов,
така усеохопно-щира,
(взамін -- нічого не просила),
ще й дивовижну мала силу --
спиняти з ран відкритих кров.
А може, знала загові'р..
-- Я вам кажу: свята ця жінка!
...Вона несла в палату грілку,
всміхнулась тихо: -- Я --- вкраїнка!
Багато нас таких, повір.
Дає нам силу наш нарід,
в нас ген любові -- з материзни,
яка життя дала вітчизні.
Хай як віvна не править тризну,
ми збережемо древній рід!
Тамара Івусь
78views