#поезія і чого тобі милий хлопчику не вистача он над твоєю могилкою алича там ген диявол ховається у речах недооцінених плебсом марк і аврелій сірі бездомні пси біля надгробку вигулюють голоси і підіймається ранок з води й роси вимряклим плесом так пасторально суцільний ванільний шум вухо долі прикладаючи чуєш спершу як випускає земля догори черемшу всотує рештки крові там де тобі забракло повітря слів падають стиглі гільзи жовтавих слив деревами вгору йдуть пухирі-вузли ходять корови чого ж тобі бракувало іще тоді поки ще вміли лишати чіткі сліди на теплій траві на холодній нічній воді твої черевики нащо тобі цей біль під лівим ребром янгол що пізно взяв тебе під крило нащо тобі це голодне й важке ремесло нині й навіки? ...просто спершу не дихалось уночі просто здавалось що небо мені кричить падають недостиглими кетяги аличі кличуть на поміч ходить диявол збирає з поля плоди а я до нього у гості прийшов ади аби світобудово не приведи стишити гомін у голові що докупи не міг звести щоб абрикоси на сході могли цвісти навіть якщо зі світанку в вухах свистить шматуючи тишу не голосами самими всі ці поля це ж і моя важко вистраждана земля тому на кого? на кого? ти чуєш бля я їх залишу? врешті ніхто так як я не кошмарив смерть скільки разів залишався за крок за чверть хоч і крутила мною ця круговерть але попетляв і досить ліпше скажи мені як вродили поля як повертає весна кермо корабля як мати вколисуючи немовля їсть золоті абрикоси а марк і аврелій добрі товариші гарно співають мені вони до душі небо над нами ніби всевишній сшив сонячним вітром що мені так кололо муляло пекло згустком заліза впокоїлось під ребром допіру заснуло під теплим м'яким крилом з листя та світла Томаш Деяк