#поезія Ковток мандрагори "Хильни медовухи, - казала Цирцея, - Забудеш печалі, мій любий Уліссе. На всіх наварила чар-зілля оце я, Герої Ітаки, п'ємо скільки влізе!" Столи та ослони мостили в альтанку, Сухпай діставали по декілька порцій. Співали, сміялись, ридали до ранку Вцілілі у битвах під Троєю хлопці. В росі прокидались під співи пташині, Чар-зілля приймали для настрою знову. Із часом ті елліни стали як свині (Гомер запозичив езопову мову). Колись я Улісса жалів за невдачу, Попався в тенета до відьми такої. Тепер ці сюжети по-іншому бачу - Забути про все захотіли герої. Дивитись пейзажі на березі моря, Де схилами пагорбів квітнуть кульбаби, Де громи лунають без смерті і горя, Де в сни не приходять всі ті, кого втратив. За власне життя хвилюватись не дуже, Без страху виходити з хати на вигін. А те що моментами п'яний в калюжі? Так люди дорослі, зробили свій вибір. Не любить комедій Юпітер похмурий, Міняє статистів на сцені ролями: "Хай смертним несе мандрагору Меркурій, Щоб греків щасливих вернути до тями! Рослина магічна настільки противна, Навиворіт виверне шлунок і душу. Меркурій, готуй по рецепту коріння, Для кожного елліна - по амісбушу". За рік прокидались із царства ілюзій: “Сумна Пенелопа. В руїнах Ітака. Багато у Трої загинуло друзів...” - Усе усвідомив Улісс І заплакав. pavukzdytynstva