#поезія КУПАЛЬСЬКА НІЧ Річка несе ще зверху, обмивають верби дівоче тіло, берег хапає волосся трави вплітає, коріння хоче тримати довше, вдихи рахує, тільки стало їх значно менше. Ллється вода в легені, замість повітря — холод повнить усе довкола. Течія рве по живому, хижі її обійми, товща води ледь прозора, очі відкриті бачать світ через водну призму — дійсність міняє колір. Знизу зграя русалок зве у пітьму навічно, тягнуть на дно, вир закрутивши вправно. Риби німо говорять криком — чуєш тріщать їх зябра. Зверху життя волає, треба вхопити руку, руба питання в нього, з пульсом свідомість гасне. Часу вже не лишилось. Ніч догорає Купальська. Власний останній вибір — мить між життям і смертю... Крок у пітьму чи досвід душі — мов пташка пурхнеш на щабель вище?!              Хтозна,                           як там воно за                                                      гранню... РамінаРа