Українська
English
#поезія
Десь стрімко загуде груднева хуртовина,
Оманливо засніжить і ніжно пригорне.
І солодом крихких льодяників розчинних
Водойми закує у крижане акне.
Накреслить на вікні пʼянкі відбитки пальців,
Як злодійка у справі - лише холодний глузд,
Та в пристрасті своїй налякана зненацька,
Залишить викриття наперекір чомусь.
Знайти її тепло в проталинах не вдасться,
Вона перегортає усі зігріті дні.
Капкани звідусіль - її білясті пастки,
Що вітер відривним календарем губив.
Всю душу - на шматки, на клаптики паперу,
На місяці, на тижні, на Льодовитий сніг,
На мрії - немовлята, спогади померлі,
На опір, що завжди провідником стеріг.
Колись твоя зима весною обізветься,
А поки крізь щілини - той протяг, і нехай,
Я струмом спільних снів торкаюся до серця,
А ти не відчуваєш, ти - неначе Кай...
Оксана Мовчан
Десь стрімко загуде груднева хуртовина,
Оманливо засніжить і ніжно пригорне.
І солодом крихких льодяників розчинних
Водойми закує у крижане акне.
Накреслить на вікні пʼянкі відбитки пальців,
Як злодійка у справі - лише холодний глузд,
Та в пристрасті своїй налякана зненацька,
Залишить викриття наперекір чомусь.
Знайти її тепло в проталинах не вдасться,
Вона перегортає усі зігріті дні.
Капкани звідусіль - її білясті пастки,
Що вітер відривним календарем губив.
Всю душу - на шматки, на клаптики паперу,
На місяці, на тижні, на Льодовитий сніг,
На мрії - немовлята, спогади померлі,
На опір, що завжди провідником стеріг.
Колись твоя зима весною обізветься,
А поки крізь щілини - той протяг, і нехай,
Я струмом спільних снів торкаюся до серця,
А ти не відчуваєш, ти - неначе Кай...
Оксана Мовчан
#поезія
Десь стрімко загуде груднева хуртовина,
Оманливо засніжить і ніжно пригорне.
І солодом крихких льодяників розчинних
Водойми закує у крижане акне.
Накреслить на вікні пʼянкі відбитки пальців,
Як злодійка у справі - лише холодний глузд,
Та в пристрасті своїй налякана зненацька,
Залишить викриття наперекір чомусь.
Знайти її тепло в проталинах не вдасться,
Вона перегортає усі зігріті дні.
Капкани звідусіль - її білясті пастки,
Що вітер відривним календарем губив.
Всю душу - на шматки, на клаптики паперу,
На місяці, на тижні, на Льодовитий сніг,
На мрії - немовлята, спогади померлі,
На опір, що завжди провідником стеріг.
Колись твоя зима весною обізветься,
А поки крізь щілини - той протяг, і нехай,
Я струмом спільних снів торкаюся до серця,
А ти не відчуваєш, ти - неначе Кай...
Оксана Мовчан
40views