#поезія Марс 687* (11.01.2024) Я не можу повірити досі й навряд чи прийму, Що ненависть сіктиме повітря і рватиме долі, Що торкнувшись до квітки* хтось може зачати війну, В буревіях руйнацій шукає хтось пристрасть хмільну Й в золоту колісницю запріг кровожерливих коней*. Шістсот вісімдесят сім днів сьогодні – Вже рік Арея* ця війна триває: Паплюжить, нищить, сіє небокраєм Лиш смерть і втому, біль і піт холодний. Болять серця і посивіли скроні. На червоній планеті альбедо* відіб'є життя – Світла мало для того, хто прагне дивитися битви. Коли гинуть найкращі, то зоряна гасне доба* Не лише в їхніх змучених і постарілих очах, А й в зіницях батьків і дітей, овдовілої жінки. Бог воєн і проклять, ще скільки візьмеш? Ми вистоїмо всі, хоч біль троїться, Бо наше небо, зорі та повітря, Свободу, обрій, рубежі та мрії Тримають ті, хто носить берці й піксель. 10.01.2024 Олеся Репа