Українська
English
#поезія
На здавнених фресках епоха лишає сліди:
У тріщинах пил, наче зморшки на світлім обличчі.
По вулиці йдеш, проникаючи поміж клітин
Кварталів міських, видихаєш туман і колишніх...
Гортаєш історії, з кавою випиті дні:
Що перебулося, лишає у пам'яті спори.
Гарячий сургуч припікає вчорашній сувій –
Міцелій листів розростався по шкірі, до крові
Шкріб ремінісценцію, садна лишаючи. Шрами,
Рубцюючись досвідом, перекривали живопис
Натільний.
Спокійна.
Сновиддя помило дощами.
Підборами втомлені ніжки – втікаєш, не хочеш
Лишитися поглядом з-під капелюшка чи вітром,
Що простір очистить, дванадцять торкаючись мідних
Дзвін-трубочок понад закритими в душу дверима.
Купуєш нову чорну сукню, вуаль – не спідничку,
Розкроєну сонцем.
Пластинками сходів – підборів
Відлуння.
Світанок.
Туман видихай.
І колишніх.
Живи.
Для себе нової.
10.09.2024
Олеся Репа
На здавнених фресках епоха лишає сліди:
У тріщинах пил, наче зморшки на світлім обличчі.
По вулиці йдеш, проникаючи поміж клітин
Кварталів міських, видихаєш туман і колишніх...
Гортаєш історії, з кавою випиті дні:
Що перебулося, лишає у пам'яті спори.
Гарячий сургуч припікає вчорашній сувій –
Міцелій листів розростався по шкірі, до крові
Шкріб ремінісценцію, садна лишаючи. Шрами,
Рубцюючись досвідом, перекривали живопис
Натільний.
Спокійна.
Сновиддя помило дощами.
Підборами втомлені ніжки – втікаєш, не хочеш
Лишитися поглядом з-під капелюшка чи вітром,
Що простір очистить, дванадцять торкаючись мідних
Дзвін-трубочок понад закритими в душу дверима.
Купуєш нову чорну сукню, вуаль – не спідничку,
Розкроєну сонцем.
Пластинками сходів – підборів
Відлуння.
Світанок.
Туман видихай.
І колишніх.
Живи.
Для себе нової.
10.09.2024
Олеся Репа
#поезія
На здавнених фресках епоха лишає сліди:
У тріщинах пил, наче зморшки на світлім обличчі.
По вулиці йдеш, проникаючи поміж клітин
Кварталів міських, видихаєш туман і колишніх...
Гортаєш історії, з кавою випиті дні:
Що перебулося, лишає у пам'яті спори.
Гарячий сургуч припікає вчорашній сувій –
Міцелій листів розростався по шкірі, до крові
Шкріб ремінісценцію, садна лишаючи. Шрами,
Рубцюючись досвідом, перекривали живопис
Натільний.
Спокійна.
Сновиддя помило дощами.
Підборами втомлені ніжки – втікаєш, не хочеш
Лишитися поглядом з-під капелюшка чи вітром,
Що простір очистить, дванадцять торкаючись мідних
Дзвін-трубочок понад закритими в душу дверима.
Купуєш нову чорну сукню, вуаль – не спідничку,
Розкроєну сонцем.
Пластинками сходів – підборів
Відлуння.
Світанок.
Туман видихай.
І колишніх.
Живи.
Для себе нової.
10.09.2024
Олеся Репа
79views