#поезія у вересні довгі дороги — найкращі ліки, де небу немає кордонів, а крокам ліку, де вітер дрижить тятивою міцного лука і в ньому танцює остання бліда пилюка, яка ще зосталась із символів влади літа, нарівні із листям, яке шарудить, коли ти проходиш під ним і, завмерши на мить, підносиш до нього долоню, аби відчувати осінь. у вересні шлях не завжди має мати місце, в яке він веде, бо, направду, дев'ятий місяць — це час починати заносити до барлогу припаси і хмиз, а тому це така ж дорога, що просто веде не кудись, а із літа в холод. у вересні довгі дороги ведуть по колу і ти повертаєшся в місце, з якого вийшов, на цілу дорогу мудрішим, а отже — вищим. у вересні — час для народжень, смертей і хрещень, де люди шукають себе, упустивши те, що, аби відшукати себе, для початку слід би себе загубити, а це у своєму лігві зробити нелегко. це час, аби все забути, звільнитись від пам'яті, слів, почуттів і суті і стати, сховавши від світу свою подобу, простим перехожим, що йде з небуття додому. Ніколассон