Українська
English
#поезія
Спека осіла і по-осінньому липне до підошов.
Голос осиплий, тому сперечатися нічим, та і про що?
Щоки рожеві, розчахнуті вітру поли струнких пальто.
В сіре ховаються інтроверти попільним хмарам в тон.
Шлях із землі до зими пролягає через безлюдний сквер,
чітко окреслені мітки маршруту час безнадійно стер.
Далі — навпомацки, не обертаючись, втративши орієнтир.
Дощ укриває густою віспою голови ліхтарів.
Світло лягає овалами, колами, лащиться коло ніг.
Страшно на фініші раптом згадати, що головне не встиг.
Сімка на кубиках, фішка слухняно йде по клітинках гри:
змійка-драбинка, злети і спадні, лапками догори,
щоб не приймати ніяких рішень, йти як рука веде.
В час монохромної осені хочеться вірити у Едем.
Тільки сміливих штовхає вітер, фішка іде на злет,
щоб впасти зі столу і вкластися кулею в стартовий пістолет.
snigpoetry
Спека осіла і по-осінньому липне до підошов.
Голос осиплий, тому сперечатися нічим, та і про що?
Щоки рожеві, розчахнуті вітру поли струнких пальто.
В сіре ховаються інтроверти попільним хмарам в тон.
Шлях із землі до зими пролягає через безлюдний сквер,
чітко окреслені мітки маршруту час безнадійно стер.
Далі — навпомацки, не обертаючись, втративши орієнтир.
Дощ укриває густою віспою голови ліхтарів.
Світло лягає овалами, колами, лащиться коло ніг.
Страшно на фініші раптом згадати, що головне не встиг.
Сімка на кубиках, фішка слухняно йде по клітинках гри:
змійка-драбинка, злети і спадні, лапками догори,
щоб не приймати ніяких рішень, йти як рука веде.
В час монохромної осені хочеться вірити у Едем.
Тільки сміливих штовхає вітер, фішка іде на злет,
щоб впасти зі столу і вкластися кулею в стартовий пістолет.
snigpoetry
#поезія
Спека осіла і по-осінньому липне до підошов.
Голос осиплий, тому сперечатися нічим, та і про що?
Щоки рожеві, розчахнуті вітру поли струнких пальто.
В сіре ховаються інтроверти попільним хмарам в тон.
Шлях із землі до зими пролягає через безлюдний сквер,
чітко окреслені мітки маршруту час безнадійно стер.
Далі — навпомацки, не обертаючись, втративши орієнтир.
Дощ укриває густою віспою голови ліхтарів.
Світло лягає овалами, колами, лащиться коло ніг.
Страшно на фініші раптом згадати, що головне не встиг.
Сімка на кубиках, фішка слухняно йде по клітинках гри:
змійка-драбинка, злети і спадні, лапками догори,
щоб не приймати ніяких рішень, йти як рука веде.
В час монохромної осені хочеться вірити у Едем.
Тільки сміливих штовхає вітер, фішка іде на злет,
щоб впасти зі столу і вкластися кулею в стартовий пістолет.
snigpoetry
163views