#поезія Море ніколи не плаче, Все відбувається мовчки, Хвилі шепочуть на вдачу Давню молитву пророчу. В морі лишається правда, В морі ховається сором, Море змиває назавжди Біль і незручні підбори. Краплі солоні назовні, В нижньому шарі глибинні, Море відштовхує стогін І корабельні руїни. Море зображенням пінним Змінює сплаканий панцир, Море насправді незмінне, Море – життя риби-краплі. Вічно понурений погляд В пошуках дива в світла. Суму і вигадок згортка Носом донизу повисла. Бульк у рибальське приладдя – Про небезпеку забула, Риба не бачила щастя, Риба вдала, що акула. Зовні приплюснута крапля Всіх налякала на судні, Кинули рибу подалі, В піну у хвилі безлюдні. Риба хотіла до сонця, Риба кричала беззвучно, Перетворилась в безодні Риба на острів плавучий. Острів – химерна порода, Очі – активні вулкани, Виросли пальми напрочуд Кронами до забаганок. Сонце на схилі кривому Риб’ячий острів тримає, Знищує зловлену втому Променів сонячна зграя. Море ніколи не плаче, Море, що хвилями б'ється. Ось він – мінливості пращур – Острів холодного серця. Море зривається сміхом, Квітами острів рясніє, Так у стихії затихлій З краплі з‘явилась надія. Оксана Мовчан