#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

У кожного своя романтика

Увесь день нелюдським голосом несамовито ті сирени волали… Знов виє… В дупу б ви собі всі ті рррракети з мопедами запхали… Поглибше…

ДІВЧАТА НЕ ЗВИКЛИ ВІДСТУПАТИ #спорт @спорт @броварський_спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport

#new_ukrainian_music #українська_музика #що_послухати #для_настрою Voїde - Гуркотить (2025) https://www.youtube.com/watch?v=_bkZyx0todY

СБУ спільно з ОГП, ДБР, Нацполом та БЕБ затримали на схемах топ-чиновника Держмислужби у Києві та провели обшуки на митниці в 3 областях На хабарі затримали заступника директора Департаменту міжнародної взаємодії Держмитслужби Володимира Майструка. Посадовець «заробляв» на ухилянтах та іноземних мігрантах. Військовозобов’язаних оформлював «публічними дипломатами» у столичне ГО, яке працює від імені відомої міжнародної організації. А від нелегальних мігрантів з Близького Сходу, які планували виїхати до Євросоюзу, брав хабарі. За різні суми обіцяв їм сприяння в уникненні депортації та безперешкодному виїзді до ЄС. Наразі посадовцю та його спільнику-«посереднику» СБУ готує підозри одразу за трьома статтями. Крім цього, у ході спецоперації ліквідовано оборудки на митницях ще у трьох регіонах України — в Одесі, на Волині та у Чернівецькій області. Там митники займалися контрабандою та брали хабарі. Тривають розслідування, схематозникам загрожує до 12 років тюрми з конфіскацією майна. Тільки за перше півріччя 2025го за матеріалами СБУ Держмитслужба склала 113 адмінпротоколів про порушення митних правил, за результатами яких у держбюджет донараховано понад 157 млн грн. Також за цей період Служба безпеки вилучила контрабанди на понад 62 млн грн. До речі, рівно рік тому СБУ затримала на хабарях директора Департаменту відомчої безпеки та контролю Держмитслужби та його заступника, а також керівництво Вінницької митниці.

#історія #події 21 грудня 1988 року небо над Києвом здригнулося від реву двигунів, а світ затамував подих: у свій перший політ піднявся Ан-225 «Мрія». Створений на київському заводі «Антонов» лише за 3,5 роки, цей літак став не просто інженерним дивом, а справжнім символом українського генія та незламності ✈️. Його масштаби вражали уяву: розмах крил майже 90 метрів, шість потужних двигунів та здатність підняти у повітря рекордні 250 тонн вантажу. Спочатку «Мрія» проєктувалася для космічної програми — вона мала транспортувати апарат «Буран» на своїй «спині». Проте з часом літак став головним світовим «важковаговиком», перевозячи те, що іншим було не під силу: від величезних генераторів до гуманітарної допомоги під час пандемій 🌍. За свою історію Ан-225 встановив понад 240 світових рекордів, що є абсолютно унікальним випадком в авіації. Кожна поява «Мрії» в будь-якому аеропорту світу збирала тисячі людей, які хотіли побачити найбільший літак в історії людства. Це був справжній літаючий хмарочос, який нагадував усім нам: для людських можливостей немає меж 🏗️. Хоча у 2022 році оригінальний літак було знищено під час російського вторгнення в Гостомелі, сама ідея та креслення залишаються живими. «Мрія» — це не просто метал, це національна гордість, яка обов'язково відродиться та знову підніметься у вільне українське небо 🇺🇦. https://youtu.be/l-OaU9xxmpg?si=eSAUHAgszT6qL-1t

Змінить снігопад осінні дощі... Землю одягне у біле вбрання, А зимова казка чекає нас всіх попереду І Новий рік...з ним Нові Надії!