**⚠️ Попередження: Це художній твір, що описує паралельну реальність, де існує викривлене, збоченне бачення так званого "руZZкого мира". Текст не рекомендовано читати тим, хто вірить у міф про "велику культурну росію", побудовану на (літературі, музиці та спадщині) яку вона привласнила у поневолених і знищених народів. Це не сатира над народом, а критичний портрет тоталітарної ідеології, що паразитує на страху, фанатизмі та деградації !
❗ 🧠 «уZZкий мир»: Із "життя" в паралельній реальності
У цій реальності немає кольорів. Лише сірий.Лише кров. Лише бетон. Лише марш " слав'янки" і в кінці марш траурний... Тут не народжуються — тут формуються. Не мислять — повторюють. Не живуть — служать. Це світ, де «русскій» — не національність, а діагноз - параноя. Імперський вірус, що пожирає все живе, залишаючи лише фантоми - зомбі, що кричать: «Я — руZZкий! Гойда ! Ёпта!»
У цьому світі «руZZкий мир» — не ідея, а збочення. Це не любов до батьківщини, а маніакальна одержимість контролем, приниженням і знищенням всього, що не вкладається в їхню викривлену матрицю. Вони не бачать людей — лише «чужих». У їхньому словнику немає «іншого» — є тільки «ворог», «зрадник», «чурка», «хахол», «лабус», «чорножопий». Світ для них — це поле бою, де кожен сантиметр має бути «очищений» від інакшості.
Їхня культура — це не пушкін, не чайковський, не толстой. Це — трофеї. Вкрадені голоси, привласнені мелодії, знищені мови. Вони не створюють — вони копіюють, перекручують, і видають за своє. Їхня гордість — це не досягнення, а кількість зруйнованих міст і стертих ідентичностей. Їхня історія — це не пам’ять, а міф. Вона переписана, зацементована, і вбита в голову кожному, хто наважиться думати.
У цьому світі телевізор — це храм. Вождь — бог. А пляшка — причастя. "яруZZкий" сидить у темній кімнаті, обіймаючи пляшку "Водки" або "Бояришника", і шепоче: «Ми — встаём с колен». Хоча вони ніколи не стояли на ногах. Бо стояти — це означає бачити світ. А вони — повзуть, плазують. У страху. У ненависті. У параної.
Їхній «руZZкий мир» — це не територія. Це стан свідомості. Це місце, де логіка — ворог, а критичне мислення — зрада. Тут вірять, що світ боїться їх. Хоча світ — просто втомився. Втомився від брехні, агресії, і нескінченного «ми вас освобождаем», що завжди закінчується руїнами.
Це світ, де збочення — норма. Де насильство — героїзм. Де вбивство — «захист». Де кожна ракета — «любов». Де кожна могила — «перемога». І в цьому мороці, серед фантомів, що кричать «слава роZZеи», чути лише одне — пекельну тишу. Бо справжні голоси — або мовчать, або вже не існують...
Про "уZZких та их миропорядок"
Автор тексту адмін телеграмканалу «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ» Ілюстрації власність телеграмканалу «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ»(репост вітається)
✍️31.08.2025
https://t.me/RuslanSpeaks.**⚠️ Попередження: Це художній твір, що описує паралельну реальність, де існує викривлене, збоченне бачення так званого "руZZкого мира". Текст не рекомендовано читати тим, хто вірить у міф про "велику культурну росію", побудовану на (літературі, музиці та спадщині) яку вона привласнила у поневолених і знищених народів. Це не сатира над народом, а критичний портрет тоталітарної ідеології, що паразитує на страху, фанатизмі та деградації !
❗ 🧠 «уZZкий мир»: Із "життя" в паралельній реальності
У цій реальності немає кольорів. Лише сірий.Лише кров. Лише бетон. Лише марш " слав'янки" і в кінці марш траурний... Тут не народжуються — тут формуються. Не мислять — повторюють. Не живуть — служать. Це світ, де «русскій» — не національність, а діагноз - параноя. Імперський вірус, що пожирає все живе, залишаючи лише фантоми - зомбі, що кричать: «Я — руZZкий! Гойда ! Ёпта!»
У цьому світі «руZZкий мир» — не ідея, а збочення. Це не любов до батьківщини, а маніакальна одержимість контролем, приниженням і знищенням всього, що не вкладається в їхню викривлену матрицю. Вони не бачать людей — лише «чужих». У їхньому словнику немає «іншого» — є тільки «ворог», «зрадник», «чурка», «хахол», «лабус», «чорножопий». Світ для них — це поле бою, де кожен сантиметр має бути «очищений» від інакшості.
Їхня культура — це не пушкін, не чайковський, не толстой. Це — трофеї. Вкрадені голоси, привласнені мелодії, знищені мови. Вони не створюють — вони копіюють, перекручують, і видають за своє. Їхня гордість — це не досягнення, а кількість зруйнованих міст і стертих ідентичностей. Їхня історія — це не пам’ять, а міф. Вона переписана, зацементована, і вбита в голову кожному, хто наважиться думати.
У цьому світі телевізор — це храм. Вождь — бог. А пляшка — причастя. "яруZZкий" сидить у темній кімнаті, обіймаючи пляшку "Водки" або "Бояришника", і шепоче: «Ми — встаём с колен». Хоча вони ніколи не стояли на ногах. Бо стояти — це означає бачити світ. А вони — повзуть, плазують. У страху. У ненависті. У параної.
Їхній «руZZкий мир» — це не територія. Це стан свідомості. Це місце, де логіка — ворог, а критичне мислення — зрада. Тут вірять, що світ боїться їх. Хоча світ — просто втомився. Втомився від брехні, агресії, і нескінченного «ми вас освобождаем», що завжди закінчується руїнами.
Це світ, де збочення — норма. Де насильство — героїзм. Де вбивство — «захист». Де кожна ракета — «любов». Де кожна могила — «перемога». І в цьому мороці, серед фантомів, що кричать «слава роZZеи», чути лише одне — пекельну тишу. Бо справжні голоси — або мовчать, або вже не існують...
Про "уZZких та их миропорядок"
Автор тексту адмін телеграмканалу «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ» Ілюстрації власність телеграмканалу «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ»(репост вітається)
✍️31.08.2025
https://t.me/RuslanSpeaks.
Українська
English
