Старий пістолет
У селі Глибокі Кущі жило собі одне чудо на ім’я дід Панас. Колишній мисливець, а тепер – головний спеціаліст з «нічого не робити, але з розумним виразом обличчя». Панас мав три любові в житті: риболовлю, самогон і свій старий пістолет, якого він ніжно звав «Грім».
Пістолет той був ще з царських часів, трохи іржавий, без одної деталі (якої — ніхто не знав, бо дід казав: «То секретна штукенція!»). Колись він служив дідові для стрільби по дичині, а тепер — для погроз курям, коли ті не неслися.
Одного разу, дід Панас вирішив, що час настав — треба піти на справжнє полювання. Одягнув камуфляж, що пахнув кропивою, натер пістолет салом (казав, що то для кращого ковзання кулі), і вирушив у ліс.
Йде, прислухається, дихає як справжній рейнджер. Аж раптом — хрусь! Кущі зашурхотіли. Дід завмер. Ціль — щось велике, пухнасте. Може, кабан? Може, ведмідь? А може, сусідський пес Барбос, що втік з двору?
Панас прицілився, натис на спуск — і… клац. Нічого. «Грім» гриміти відмовився.
— Ну, зрадник, — прошепотів дід, — знову ти на боці звірів?
Раптом із кущів справді виліз Барбос, з сосискою в зубах. Пес глянув на діда, пирхнув і побіг назад.
Образившись, дід повернувся додому, сів на лавку і оголосив, що пістолет переходить на пенсію. Тепер замість нього на полювання піде рогатка. Її дід і назвав — «Громиця».
А «Грім» так і висить на стіні, трохи перекошений, зате гордий. Бо, як каже дід Панас, не всяка зброя вміє стріляти... а «Грім» — вміє не стріляти так майстерно, що навіть ведмідь би не образився.
І відтоді в селі Глибокі Кущі кажуть: «Коли дід Панас бере до рук зброю — в лісі стає тихо. І весело».
Старий пістолет
У селі Глибокі Кущі жило собі одне чудо на ім’я дід Панас. Колишній мисливець, а тепер – головний спеціаліст з «нічого не робити, але з розумним виразом обличчя». Панас мав три любові в житті: риболовлю, самогон і свій старий пістолет, якого він ніжно звав «Грім».
Пістолет той був ще з царських часів, трохи іржавий, без одної деталі (якої — ніхто не знав, бо дід казав: «То секретна штукенція!»). Колись він служив дідові для стрільби по дичині, а тепер — для погроз курям, коли ті не неслися.
Одного разу, дід Панас вирішив, що час настав — треба піти на справжнє полювання. Одягнув камуфляж, що пахнув кропивою, натер пістолет салом (казав, що то для кращого ковзання кулі), і вирушив у ліс.
Йде, прислухається, дихає як справжній рейнджер. Аж раптом — хрусь! Кущі зашурхотіли. Дід завмер. Ціль — щось велике, пухнасте. Може, кабан? Може, ведмідь? А може, сусідський пес Барбос, що втік з двору?
Панас прицілився, натис на спуск — і… клац. Нічого. «Грім» гриміти відмовився.
— Ну, зрадник, — прошепотів дід, — знову ти на боці звірів?
Раптом із кущів справді виліз Барбос, з сосискою в зубах. Пес глянув на діда, пирхнув і побіг назад.
Образившись, дід повернувся додому, сів на лавку і оголосив, що пістолет переходить на пенсію. Тепер замість нього на полювання піде рогатка. Її дід і назвав — «Громиця».
А «Грім» так і висить на стіні, трохи перекошений, зате гордий. Бо, як каже дід Панас, не всяка зброя вміє стріляти... а «Грім» — вміє не стріляти так майстерно, що навіть ведмідь би не образився.
І відтоді в селі Глибокі Кущі кажуть: «Коли дід Панас бере до рук зброю — в лісі стає тихо. І весело».
Українська
English
