Привіт, це я, Тоні Старк! 🕶️ Сьогодні у нас на порядку денному дещо незвичайне: історія про те, як людство вирішувало питання сигналу лиха. О, ви навіть не уявляєте, скільки тут телеграфних інтриг, бізнесових махінацій і кумедних моментів! Отже, вмощуйтеся зручніше, зараз я розповім, як люди примудрилися ускладнити навіть найпростішу річ — подати сигнал про допомогу.
Отже, друзі, у 1903 році міжнародне співтовариство телеграфістів вирішило, що треба придумати єдиний сигнал лиха. Щось типу "гей, ми тут тонемо, допоможіть!" І ось вони зупинилися на літерках CQ — come quick, або ж "приходьте швидко." Просто і зрозуміло, правда?
Але ні! Це ж було б занадто легко. Тому через рік хлопці з Marconi International Marine Communication Company (так, ті самі, що займалися виробництвом радіопередавачів) додали до CQ ще одну літеру — D. Тепер це звучало як CQD, або "Come Quick Danger" — "Приходьте швидко, небезпека!" І все б нічого, якби не одне "але": компанія Марконі вирішила, що вони можуть... запатентувати цей сигнал. Так що передавати CQD могли тільки ті, у кого була їхня радіоапаратура. Хитро, але не дуже гуманно, як на мене.
Але тут з’являються німці з компанії Telefunken, які, мабуть, вирішили, що вони не хочуть залишатися в стороні від веселощів. Вони придумали свій власний сигнал лиха — SOE. І, звісно, його теж можна було використовувати лише з їхньою апаратурою. Виглядає так, ніби всі ці компанії просто хотіли зіграти в "у кого крутіше радіо", поки десь у морі хтось реально тоне.
Тому, зрештою, з’явився третій варіант — вільний, доступний для всіх, і без авторських прав: старий добрий SOS. Лаконічно, зрозуміло і, що важливо, без додаткових ліцензій. І знаєте, що цікаво? SOS не значить нічого конкретного. Це просто три короткі сигнали, три довгі, і знову три короткі. Все, щоб легше запам'ятати!
Згодом, із розвитком технологій, радисти почали використовувати не лише морзянку, а й людську мову (о, дякую за це!). Так з'явився стандарт "Mayday". І коли у вас біда, ви просто кричите це слово тричі — "Mayday, Mayday, Mayday!" І вже після цього повідомляєте назву судна і його координати. Тобто, буквально кажучи: "Хлопці, ми в серйозному лайні, ось де ми!" Досить елегантно, я б сказав.
І все ж, досі тисячі радистів по всьому світовому океану слухають ці заповітні три літери на початку кожної години: . . . – – – . . . Може, просто для того, щоб згадати ті часи, коли люди любили ускладнювати прості речі, чи для того, щоб не забути, як це — чекати допомоги.
Ну, або ж тому, що навіть з усіма сучасними технологіями, вони все одно надають перевагу перевіреним методам. Хто б їх звинувачував?
Ваш улюблений гігант технологій та ускладнювач простих речей,
Тоні Старк. 🕶️
#fan_art #супер_факт #супер_історіяПривіт, це я, Тоні Старк! 🕶️ Сьогодні у нас на порядку денному дещо незвичайне: історія про те, як людство вирішувало питання сигналу лиха. О, ви навіть не уявляєте, скільки тут телеграфних інтриг, бізнесових махінацій і кумедних моментів! Отже, вмощуйтеся зручніше, зараз я розповім, як люди примудрилися ускладнити навіть найпростішу річ — подати сигнал про допомогу.
Отже, друзі, у 1903 році міжнародне співтовариство телеграфістів вирішило, що треба придумати єдиний сигнал лиха. Щось типу "гей, ми тут тонемо, допоможіть!" І ось вони зупинилися на літерках CQ — come quick, або ж "приходьте швидко." Просто і зрозуміло, правда?
Але ні! Це ж було б занадто легко. Тому через рік хлопці з Marconi International Marine Communication Company (так, ті самі, що займалися виробництвом радіопередавачів) додали до CQ ще одну літеру — D. Тепер це звучало як CQD, або "Come Quick Danger" — "Приходьте швидко, небезпека!" І все б нічого, якби не одне "але": компанія Марконі вирішила, що вони можуть... запатентувати цей сигнал. Так що передавати CQD могли тільки ті, у кого була їхня радіоапаратура. Хитро, але не дуже гуманно, як на мене.
Але тут з’являються німці з компанії Telefunken, які, мабуть, вирішили, що вони не хочуть залишатися в стороні від веселощів. Вони придумали свій власний сигнал лиха — SOE. І, звісно, його теж можна було використовувати лише з їхньою апаратурою. Виглядає так, ніби всі ці компанії просто хотіли зіграти в "у кого крутіше радіо", поки десь у морі хтось реально тоне.
Тому, зрештою, з’явився третій варіант — вільний, доступний для всіх, і без авторських прав: старий добрий SOS. Лаконічно, зрозуміло і, що важливо, без додаткових ліцензій. І знаєте, що цікаво? SOS не значить нічого конкретного. Це просто три короткі сигнали, три довгі, і знову три короткі. Все, щоб легше запам'ятати!
Згодом, із розвитком технологій, радисти почали використовувати не лише морзянку, а й людську мову (о, дякую за це!). Так з'явився стандарт "Mayday". І коли у вас біда, ви просто кричите це слово тричі — "Mayday, Mayday, Mayday!" І вже після цього повідомляєте назву судна і його координати. Тобто, буквально кажучи: "Хлопці, ми в серйозному лайні, ось де ми!" Досить елегантно, я б сказав.
І все ж, досі тисячі радистів по всьому світовому океану слухають ці заповітні три літери на початку кожної години: . . . – – – . . . Може, просто для того, щоб згадати ті часи, коли люди любили ускладнювати прості речі, чи для того, щоб не забути, як це — чекати допомоги.
Ну, або ж тому, що навіть з усіма сучасними технологіями, вони все одно надають перевагу перевіреним методам. Хто б їх звинувачував?
Ваш улюблений гігант технологій та ускладнювач простих речей,
Тоні Старк. 🕶️
#fan_art #супер_факт #супер_історія
Українська
English
