#поезія
Я голос твій впізнаю з-поміж всіх.
Його ніщо не здатне підмінити.
І твою тишу, сум, нестримний сміх –
Усе в тобі – то восьме чудо світу.

У тембрі – присмак теплих берегів,
Де хвиля йде, та завжди повертає.
Він стелиться під шкіру без ривків,
Як звук, що першим істину впізнає.

Щоразу тон міняє свій політ –
То наче срібло, то солодкий попіл.
І я ловлю у ньому цілий світ,
Хоч він лунає просто, без утопій.

Він може все – розтати, як свічки,
Чи ранком продзвеніти, мов дзвіниця.
І щойно звук торкається щоки –
Горить вогонь у серці і в зіницях.

Коли мовчиш – читаю між рядків
Твій подих, що лишається у вірші.
Там справжні бурі, там – материки
Тремтять під пальцями твоєї тиші.

Твій голос має колір, має смак
І гострий кут, немов в розбитій чашці.
Такий важкий, немов металів сплав,
І легший, ніж пір’їна на зап’ясті.

І кожне слово – вибух надзорі.
І світло ріже темряву всю навпіл.
Як хочеш вберегти нас – говори.
Бо голос твій – моя єдина слабкість.

Nadiia Artiukh

БІЙ ЗА МАЙБУТНЄ

Ми б’ємось за світло й свободу,
За країну, що в серці одна,
За волю простого народу,
Та за те, щоб скінчилась війна.

Ми б’ємось за землю і небо,
За те, що нам рідне і треба.
Де лунає батьківський наказ,
Там вогонь не погасне у нас.

Ми б’ємось за пісню і мову,
Що лунає крізь болі й війну,
За квітучу в садах вишину,
За майбутнє чисте та нове.

Ми б’ємось за рідне нам слово,
Щоб країна була готова
Перемогу свою прославлять
І усюди про це об’являть.

Ми б’ємось, щоб скінчилась війна,
Спиняєм вогонь для народу.
Бо народ – це родина одна,
Що бажає мати свободу.

05.01.2025.

Мирослав Манюк