Червоний в кадрі

В дитинстві серпень — це коли починаєш плакати ще до того, як відкрив зошит.
Бо канікули скінчились, ранки знову в 7:00, і мама купила тобі черевики “на виріст”.
А зараз тобі вже не 9, але серпень усе одно тривожить.
Ти такий: “Що?! Вже серпень?! А куди рік подівся?!”
І всередині тебе маленький бухгалтер починає рахувати:
– Новий рік через 4 місяці.
– Які цілі були на січень?..
– Скільки ще встигнути?..
– Де моє життя?!
Серпень — це маленький грудень, тільки без мандаринок і ялинки.
Так що поки тепло — гуляй, люби, їж кавуни і не думай про 1 вересня. Воно все одно прийде.

Поліцейське ДТП аварія в Полтаві: поліціянти злетіли з дороги та перекинулися на боковину

Ангеліна загинула за Україну,приїхавши служити їй із ЄС
А її батько збирає із дня поховання довідки,щоб отримати допомогу та виїхати з України
При житті він її знати не хотів.Чоловік доньки-розвідниці,якого ми не знаємо,і вона була з ним у шлюбі тиждень також.Невже моя донька мала заплатити своїм життям і кров’ю,щоб вони на ці кошти виїхали з України і пропивала їх у барах та кричали «Слава Україні» там,як сотні тисяч ухилянтів,яких ми бачимо тут,в Європі?—каже вбита горем мати доньки,котра віддала життя за Україну у 20 років.
Нещодавно Ангеліна Мартинюк загинула за Україну у 20 років.Ангеліна виїхала до Євросоюзу з мамою та іншими п’ятьма братами й сестрами ще дитиною.Але вже звідти приїхала,із Євросоюзу,і пішла у 18 років добровольцем на фронт.Останній бій прийняла під Покровськом.Дівчину привезли у село,де вона народилась.Там з почестями похоронили.Але шокуючі подробиці з того,що відбувається далі,журналістам розповіла її мама Марина,яка звернулась до редакції.
– Я на заробітки у Євросоюз із України виїхала давно.Забрала сюди дітей—що таке ставити на ноги їх,п’ятеро,думаю,знає кожен.Мріяла,щоб вони росли,маючи все необхідне.Коли Ангеліна виросла,вже йшла війна в Україні.Вона мала товариша з України,і вони вирішили їхати,щоб воювати.Я благала її не робити цього,бо ж бачила,скільки чоловіків втекли з України і ось тут,за кордоном,не вилазять із барів і кабаків.Чого гріха таїти,в основному сидять на допомозі європейців у барах і не працюють.Недалеко від них втік і її батько Петро,бо ж має мобілізаційний вік,але чомусь досі не воює.Він змалечку не брав ніякої участі в житті Ангеліни,не знав,як вона росте і чого потребує.У 2018 році його брат,який працює у місцевій адміністрації,підозрюю,що допоміг сфальшувати довідку,що неповнолітня Ангеліна та її брати не потребують аліментів.І що я,мовляв,відмовилась він них.Але я цього не робила.
Що відчула я,коли мою 20-літню донечку,понівечену ворожою ракетою,привезли у село і хоронили—вам не передати.
У день,коли хоронили мою донечку Ангеліну,зібралось все село.Казали слова подяки.Бо ж молода дівчина приїхала з-за кордону і віддала найдорожче—життя—за Україну,в якій вона вже навіть не жила,як і її брати і сестри,а лише народилась.
Але уявіть,як до мого великого горя,нашої родини додався ще й шок—бо у день похорону її батько,стверджували очевидці,бігав по адміністраціях і готував документи,щоб його звільнили від призову через смерть його доньки.Доньки,яку він при житті і бачити не бажав.Він ще й мені,вбитій таким горем матері,сміється в обличчя—мовляв,я все «порішаю» і ти нічого не доб’єшся,бо його брат Микола працює у місцевій адміністрації. Зрозуміло,що,крім ухилення від мобілізації,він претендуватиме і на виплату,яку Ангеліна заробила для нього своєю смертю.
Але це ще не все.Під час похорону я дізналась,що моя донька за чотири дні до смерті нібито вийшла заміж за не відомого нам чоловіка.
У нас є підозри,що цей шлюб фальшивий.І тепер той по документах чоловік,який прожив з нею менше тижня,начебто також готує документи на демобілізацію і на виплати,які мають отримати найближчі родичі після смерті захисниці.
Я бачу,скільки ухилянтів-чоловіків,які б мали захищати Україну,щоденно прибувають і прибувають до Європи.Невже органи влади України дозволять ще і цим чоловікам нажитись на смерті моєї донечки -добровольця,яка не ховалась,як її батько,а приїхала із Європи і пішла служити в ЗСУ добровільно у 18 років.То що,виходить,вона,вбита,буде лежати в могилі,а ці чоловіки,що хочуть нажитись на її крові і смерті,отримають кошти,довідки,що вона загинула—отже,їм вже не треба воювати і можна спокійно виїздити з України.
То мені,матері героїні України,що виростила її,як і п’ятеро інших своїх дітей,ще і їх чекати тут,у Європі? Щоб і вони за кошти,за які моя люба донечка Ангеліна розплатилась своєю кров’ю і життям,пропивали їх тут у барах і кричали «Слава Україні»?
Я прошу почути мене,бо Україна зараз як ніколи потребує здорових чоловіків для її захисту. Недалеко і Європа.І ми розуміємо,що якщо впаде Україна,то наступні ми.Тому прошу почути мене і спрямувати цих чоловіків на фронт.
Нехай стануть гідними подвигу добровольця, командира розвідувального відділення 155 бригади ЗСУ Ангеліни Мартинюк, яка віддала життя за Україну. Так буде справедливіше як для неї, так і усіх.
Ангеліна Мартинюк, розвідниця, 20-річна військовослужбовиця, загинула 26 липня біля Покровська під час виконання бойового завдання зі стримування російської агресії. Люди відгукуються із вдячністю й гордістю за героїню:
«Молода, ніжна, сильна. Вона могла любити, мріяти, жити, але обрала шлях служіння…»
Та попри ці дуже виразні емоції й повагу бачимо і виклик для суспільства та ТЦК. Чи допустимо, що смерть героїні стане перепусткою до життя, спрощеного і невідповідального, для тих, хто мав би пам’ятати, захищати і виховувати?
Тетяна Квасюк
Від редакції: просимо правоохоронні органи перевірити правдивість документів щодо «фальшивого шлюбу» та аліментів — звернення матері. Розглянути в правовому полі питання компенсацій і виїзду батька й чоловіка з України — чи є підстави. Усвідомити: підтримка живих — найвища шана тим, хто віддав життя за Україну.
Всі дані — у редакції.
Просимо вважати цю публікацію як офіційний запит до правоохоронних органів.
Готові вислухати інші точки зору.