Дійсно!

ЖАХЛИВІ СНИ

Вві сни ракети бачу, що летять,
А інші – їдуть я́кось по дорозі.
Куди ж вони намірені влуча́ть?
То скільки нам ще жити у тривозі?

Одні летять – вогонь з хвоста пала,
А інші – дуже низько пролітають,
Влучають в ціль, летять, немов стріла,
І ви́рви після себе скрізь лишають.

І знов ракети, знов вони летять.
Яка ж потвора всіх їх запускає?
Й не знаємо де влу́чать й що чекать,
Хоч ППО частину їх збиває.

І знову ніч, і знову сон страшний,
І знов ракети й золоте колосся,
Ще й аромат від жита запашний…
Й вві сні жахіття бачить довело́ся.

Й зелене жито, наче та стіна,
Та й жоднеє стебло ніде́ не впало.
Чому́ нас не минула ця війна?
Нелі́чено людей уже упало.

І соняхи жовтіють на полях,
Й там їздять танки, наче по дорозі…
Такі жахіття бачу навіть в снах,
Вкраїна-ненька і вві сні в облозі.

Реальність я побачила й вві сні,
І що не сон – то скрізь ракети й танки,
Часи ми проживаємо страшні…
Важкі і дні, і ночі, і світанки.

23.04.2022 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 952942

СКІЛЬКИ ЩЕ?

Скільки нам ще жити у такій тривозі?
Скільки нам щоднини проливати сльо́зи?
Скільки нам ще бути у страху́ й знущанні?
Скільки свіч загасять вбивці на світанні?

Скільки ще молитись в темряві без світла?
Скільки ще тектиме кров’яна́ палітра?
Скільки в підземеллях будемо ховатись?
Скільки горе буде до нас добиратись?

Скільки ще молитись, щоб не згасла віра?
Скільки буде небо понад нами сірим?
Скільки ще чекати з фронту до́ньку й сина?
Скільки лити сльо́зи, що гіркіш полину?

Скільки ще терпіти, щоб зійшло прозріння?
Скільки ще боротись, попри все, без тління?
Скільки ще тримати світло у зіницях?
Скільки ще стояти й з життям не проститься?

Скільки ще тримати серце у долонях?
Скільки ще шукати правду у заслонах?
Скільки списки втрати будуть додаватись?
Скільки кров’ю будуть воїни вмиватись?

Скільки ще боротись, щоб не вмерла пісня?
Скільки ще благати, щоб наш біль донісся?
Скільки ще хилитись буде в нас калина?
Скільки ще гнобити будуть солов’їну?

Скільки ще горіти, як свічі в молитві?
Скільки любов не́сти нам у кожній битві?
Скільки ще лунати нам плаче́м дитини?
Скільки додаватись будуть в нас руїни?

Скільки ще молитись, щоб знайшлися рідні?
Скільки будуть гинуть українці гідні?
Скільки ще іти нам через біль-розпуку?
Скільки ще приймати вічную розлуку?

Скільки ще топтати наші мрії-квіти?
Скільки ще ламати голос правди, світе?
Скільки ще вмирати, щоб жила́ Вкраїна?
Скільки ще боротись й не зігну́ть коліна?

08.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051066

Офіціантка сказала, "Страва вогонь!". Не збрехала 😅