• https://www.youtube.com/live/s9eq83efa3Y?si=b2cwWzNqE4m-8p_Y
    https://www.youtube.com/live/s9eq83efa3Y?si=b2cwWzNqE4m-8p_Y
    WWW.YOUTUBE.COM
    Пряма трансляція користувача Туркмен Одесский 02.03 .2025
    Збір на потреби ЗСУ !🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/5t3d6jbJqd💳Номер картки банки5375 4112 0739 3583 ПриватБанк:5168 7574 3036 9712PayPal:...
    108views 1 Shares
  • #притчі
    Якось суворої зими в нас закінчилися дрова.
    Батько вийшов за околицю, знайшов мертве дерево і зрубав його.
    Навесні він побачив, що з пенька зрубаного ним дерева пробиваються пагони.
    — Я був упевнений, — сказав батько, — що це дерево мертве....
    — Тоді було так холодно, що від морозу його гілки тріскалися, ламалися й падали на землю, наче в нього в корінні не залишалося й краплі життя.
    — Тепер я бачу, що життя ще жевріло в цьому стовбурі.
    І, повернувшись до мене, він сказав:
    — Запам'ятай цей урок.
    — Ніколи не рубай дерево взимку.
    — Ніколи не ухвалюй рішення в невідповідний час або коли перебуваєш у поганому стані душі.
    — Чекай.
    — Будь терплячим.
    — Погані часи минуть.
    — Пам'ятай, що весна повернеться.
    #притчі Якось суворої зими в нас закінчилися дрова. Батько вийшов за околицю, знайшов мертве дерево і зрубав його. Навесні він побачив, що з пенька зрубаного ним дерева пробиваються пагони. — Я був упевнений, — сказав батько, — що це дерево мертве.... — Тоді було так холодно, що від морозу його гілки тріскалися, ламалися й падали на землю, наче в нього в корінні не залишалося й краплі життя. — Тепер я бачу, що життя ще жевріло в цьому стовбурі. І, повернувшись до мене, він сказав: — Запам'ятай цей урок. — Ніколи не рубай дерево взимку. — Ніколи не ухвалюй рішення в невідповідний час або коли перебуваєш у поганому стані душі. — Чекай. — Будь терплячим. — Погані часи минуть. — Пам'ятай, що весна повернеться.
    Love
    Like
    7
    250views
  • Like
    Love
    2
    308views
  • Колишній енкаведист, який у формі бандерівця вбивав мирних людей в Галичині в 40-50-х роках перед смертю прийшов на сповідь до священника. Що сказав священник? Читайте і поширюйте!
    СПОВІДЬ КОЛИШНЬОГО ПСЕВДОБАНДЕРІВЦЯ

    На ім’я голови сільської ради села Н. Заліщицького району зі Східної України надійшов лист такого змісту: «Я - колишній солдат спецгрупи НКВД, яка під маркою бандерівців у 1944-1945 рр. проводила масові вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совітської влади. І ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив оті криваві акції. Мені привиджуються ті нещасні, які просили в нас пощади, але пощади їм не було... Часто у снах чую крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого татка!!!». Він вирвався із рук нашого старшини, при тім укусив його за палець. Тоді старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив об стінку головою… Мозок із розбитої голови дитини бризнув по хаті - на нас, на наші руки, на обличчя. Я за той час розстріляв двох сестричок 10-ти і 12-ти років. Вони заціпеніли від жаху і навіть не розуміли, що відбувається. Батько і мати на колінах благали нас, щоб ми пощадили хоча б дітей і теж не розуміли, за що їм така кара - просили: «Хлопці, схаменіться, ми ж ні в чому не винні...» (вони думали, що ми - бандерівці). А ми звинувачували їх у тому, що їхні старші два сини пішли на фронт. Хоч ми добре знали, що людей призовного віку забирали силою, не питаючи, хоче хтось іти на війну чи ні. Таких випадків було багато, але мені запам’ятався особливо оцей. Голос того хлопчика: «Не бий мого татка!». Зойки нещасних сестричок та їхніх батьків останнім часом переслідують мене вдень і вночі. Пішов я у церкву і висповідався. Старенький священик зблідлими вустами прошепотів: «Сину, великі твої гріхи, але оскільки ти каєшся і тебе змушували скоїти такий гріх твої командири, я, як священик, можу дати тобі розгрішення. І дам, але тільки тоді, коли ти напишеш у ті села, де ви проливали невинну кров, та ще й під чужу марку». Я знаю, пане голово, що цього люди не простять мені ніколи - надія тільки на Бога. Адже ішов я убивати людей не сам від себе. Це вони, наші командири-чекісти, змушували нас. Завжди, коли ми, солдати, відмовлялися когось убивати, погрожували: «Хотітє бить чістєнькімі?!! Расстреляєм саміх как собак!!!». Ми боялися один одного і ніколи поміж собою не обговорювали свої вчинки, навіть під час пиятики. Але коли через якийсь час наш старшина по необережності сам у себе вистрелив з автомата і в муках помер, ми мовчки переглянулись, і я подумав: «Оце тобі, гаде, за тих невинних людей, за того хлопчика...». Хоч у самих теж руки були в крові. Розкажіть, пане голово, усім у селі про мого листа. Хай знають люди, хто насправді знищив їхніх сусідів. Не бандерівці, ні!!! Це ми, чекісти, так криваво провокували наших людей. А винна в тому сатанинська, кривава, совітська влада...

    Р. S. І треба ж, головою сільської ради був якраз син одного із братів, що пішли 1944 року на фронт, батьків яких, сестричок і братика було знищено нелюдами-чекістами у березні 1945 року. Ридав, читаючи листа, голова, і в розпуці бив кулаками об стіл. У неділю пішов до церкви і на сповіді покаявся за свій гріх, що протягом багатьох років він і його родина носили в серці образу та гнів, що проклинали невинних героїв-повстанців, які полягли у боротьбі за волю України і до смерті їхньої родини, як нарешті з’ясувалося, не мали ніякого відношення. На сповіді ридали обидва - голова і священик.
    Розповідь тернопільчанина опрацював
    Левко ПАРАЩАК.
    Часопис «Прикарпаття», 30 квітня 2005 р.
    Роман Андрусяк
    Колишній енкаведист, який у формі бандерівця вбивав мирних людей в Галичині в 40-50-х роках перед смертю прийшов на сповідь до священника. Що сказав священник? Читайте і поширюйте! СПОВІДЬ КОЛИШНЬОГО ПСЕВДОБАНДЕРІВЦЯ На ім’я голови сільської ради села Н. Заліщицького району зі Східної України надійшов лист такого змісту: «Я - колишній солдат спецгрупи НКВД, яка під маркою бандерівців у 1944-1945 рр. проводила масові вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совітської влади. І ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив оті криваві акції. Мені привиджуються ті нещасні, які просили в нас пощади, але пощади їм не було... Часто у снах чую крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого татка!!!». Він вирвався із рук нашого старшини, при тім укусив його за палець. Тоді старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив об стінку головою… Мозок із розбитої голови дитини бризнув по хаті - на нас, на наші руки, на обличчя. Я за той час розстріляв двох сестричок 10-ти і 12-ти років. Вони заціпеніли від жаху і навіть не розуміли, що відбувається. Батько і мати на колінах благали нас, щоб ми пощадили хоча б дітей і теж не розуміли, за що їм така кара - просили: «Хлопці, схаменіться, ми ж ні в чому не винні...» (вони думали, що ми - бандерівці). А ми звинувачували їх у тому, що їхні старші два сини пішли на фронт. Хоч ми добре знали, що людей призовного віку забирали силою, не питаючи, хоче хтось іти на війну чи ні. Таких випадків було багато, але мені запам’ятався особливо оцей. Голос того хлопчика: «Не бий мого татка!». Зойки нещасних сестричок та їхніх батьків останнім часом переслідують мене вдень і вночі. Пішов я у церкву і висповідався. Старенький священик зблідлими вустами прошепотів: «Сину, великі твої гріхи, але оскільки ти каєшся і тебе змушували скоїти такий гріх твої командири, я, як священик, можу дати тобі розгрішення. І дам, але тільки тоді, коли ти напишеш у ті села, де ви проливали невинну кров, та ще й під чужу марку». Я знаю, пане голово, що цього люди не простять мені ніколи - надія тільки на Бога. Адже ішов я убивати людей не сам від себе. Це вони, наші командири-чекісти, змушували нас. Завжди, коли ми, солдати, відмовлялися когось убивати, погрожували: «Хотітє бить чістєнькімі?!! Расстреляєм саміх как собак!!!». Ми боялися один одного і ніколи поміж собою не обговорювали свої вчинки, навіть під час пиятики. Але коли через якийсь час наш старшина по необережності сам у себе вистрелив з автомата і в муках помер, ми мовчки переглянулись, і я подумав: «Оце тобі, гаде, за тих невинних людей, за того хлопчика...». Хоч у самих теж руки були в крові. Розкажіть, пане голово, усім у селі про мого листа. Хай знають люди, хто насправді знищив їхніх сусідів. Не бандерівці, ні!!! Це ми, чекісти, так криваво провокували наших людей. А винна в тому сатанинська, кривава, совітська влада... Р. S. І треба ж, головою сільської ради був якраз син одного із братів, що пішли 1944 року на фронт, батьків яких, сестричок і братика було знищено нелюдами-чекістами у березні 1945 року. Ридав, читаючи листа, голова, і в розпуці бив кулаками об стіл. У неділю пішов до церкви і на сповіді покаявся за свій гріх, що протягом багатьох років він і його родина носили в серці образу та гнів, що проклинали невинних героїв-повстанців, які полягли у боротьбі за волю України і до смерті їхньої родини, як нарешті з’ясувалося, не мали ніякого відношення. На сповіді ридали обидва - голова і священик. Розповідь тернопільчанина опрацював Левко ПАРАЩАК. Часопис «Прикарпаття», 30 квітня 2005 р. Роман Андрусяк
    130views
  • «Мені подобається чекати на Шахеди»: як «Бучанські відьми» захищають небо Київщини від дронів
    «Мені подобається чекати на Шахеди»: як «Бучанські відьми» захищають небо Київщини від дронів
    Love
    1
    108views
  • 🇮🇱 "Залізний купол" Ізраїлю почав пропускати більше ракет, - NBC News

    Видання з посиланням на колишнього високопосадовця розвідки Ізраїлю пише, що за останні 24 години ця система ПРО перехопила лише 65% ракет у порівняння з 90% днем раніше. Це пов'язано з тим, що Іран почав запускати сучасніші та швидші балістичні ракети.
    #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    🇮🇱 "Залізний купол" Ізраїлю почав пропускати більше ракет, - NBC News Видання з посиланням на колишнього високопосадовця розвідки Ізраїлю пише, що за останні 24 години ця система ПРО перехопила лише 65% ракет у порівняння з 90% днем раніше. Це пов'язано з тим, що Іран почав запускати сучасніші та швидші балістичні ракети. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    35views
  • Запускаю серію наших біолабораторій)))
    Like
    1
    261views
  • Настрій літо 🦋
    Настрій літо 🦋
    Love
    1
    58views
  • 58views
  • #тварини
    Пінгвіни Аделі на станції "Академік Вернадський" в Антарктиді.
    Українська антарктична станція "Академік Вернадський", розташована на острові Галіндез, є не лише важливим науковим центром, а й домівкою для численних пінгвінів, серед яких особливе місце посідають пінгвіни Аделі. Ці невеликі птахи, відомі своєю чорно-білою "фракальною" зовнішністю та блакитнуватими очима, є одними з найхарактерніших мешканців Антарктики.

    Хоча основну частину пташиної популяції острова складають субантарктичні пінгвіни, пінгвіни Аделі також зрідка з’являються поблизу станції. Вони переважно гніздяться на сусідніх островах, але іноді кілька пар "заходять у гості" до Галіндезу. За словами українських полярників, наприклад, у 2023 році дві пари Аделі облаштували гнізда біля "Вернадського", але лише одна з них успішно виростила пташеня. У 2024 році станція знову спостерігала присутність цих пінгвінів, причому одна пара активно будувала гніздо.

    Пінгвіни Аделі вирізняються своєю адаптацією до суворих антарктичних умов. Вони менші за субантарктичних родичів, але надзвичайно витривалі, здатні долати значні відстані в пошуках їжі — переважно крилю. Їхня присутність біля станції є не лише цікавим явищем для дослідників, а й показником змін у довкіллі. Зростання кількості пінгвінів у регіоні пов’язують із потеплінням та зменшенням морського льоду, що впливає на міграцію цих птахів.

    Для українських полярників пінгвіни Аделі — це не лише об’єкт досліджень, а й приємні сусіди, які додають життя острівним будням. Їхня поява нагадує про унікальність Антарктики та важливість збереження цього крихкого природного середовища.
    95views 38Plays